Ось я. Джонатан Сафран Фоєр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Бенджі? – запитав Джейкоб, копирсаючись у шухляді.

      – Загубив щось?

      – Що?

      – Ти щось шукаєш.

      – Піду поцілую Бенджі.

      – Ти його розбудиш.

      – Я буду безшумний, як ніндзя.

      – Він засинав годину.

      – Буквально? Чи здавалося, ніби годину?

      – Буквально, шістдесят хвилин у його голові літали думки про смерть.

      – Він – неймовірна дитина.

      – Бо одержимий вмиранням?

      – Бо він чутливий.

      Поки Джулія завантажувала пральну машинку, Джейкоб проглянув пошту: щомісячний каталог сірої фурнітури «Restoration Hardware», щотижневе посягання на приватність від Американської спілки захисту громадянських свобод, благання про фінансову підтримку від Джорджтаунської денної школи, флаєр від якогось брокера з неправильним прикусом, де він розписує, за скільки продав дім сусідів, незчисленні платіжки за комунальні послуги, каталог від виробника дитячого одягу, маркетинговий алгоритм якого був не настільки продуманий, щоб передбачити, що дитячий вік – етап перехідний.

      Джулія взяла в руку телефон.

      Джейкоб підвівся, хоч всередині все гухнуло вниз. Це відчуття можна порівняти з надувним клоуном, якого б’єш, а він все одно повертається назад.

      – Знаєш, чий він?

      – Мій, – він взяв до рук телефон. – Я придбав новий.

      – Коли?

      – Декілька тижнів тому.

      – Навіщо?

      – Бо… бо люди купують нові телефони.

      Вона залила забагато прального засобу та занадто сильно гупнула дверцятами машинки.

      – На ньому пароль.

      – Так.

      – На твоєму старому телефоні не було пароля.

      – Був.

      – Ні, не було.

      – Звідки ти знаєш?

      – Чому б я не знала?

      – Може й так.

      – Ти нічого не хочеш мені сказати?

      Колись у коледжі Джейкоба спалили на плагіаті. Це було до комп’ютерних програм, які можуть визначати таке, а тому, щоб попастися, треба було безбожно красти. Що він і зробив. Однак його не схопили на цьому, а він сам випадково зізнався. Його покликали до кабінету викладача, запропонували сісти. Він майже встиг виспатися, поки професор закінчив читати останні три сторінки книги та почав незграбно порпатися в паперах на столі, щоб знайти Джейкобову роботу.

      – Пане Блох.

      Це твердження? Перевірка, чи ту людину викликали?

      – Так?

      – Пане Блох, – потряс паперами, як лулавом, – звідки ви взяли ці ідеї?

      Перш ніж професор встиг сказати: «Оскільки вони занадто складні для вашого віку», Джейкоб бовкнув: «Із Гарольда Блума».

      Незважаючи на нижчу оцінку й академічний випробувальний термін, він радів тому, що припустився цієї помилки – не тому, що чесність була така вже важлива для нього, а тому, що найбільше він ненавидів почуття провини. Це почуття перетворювало його на маленьку злякану СКАЧАТЬ