Название: Компанії майбутнього
Автор: Фредерік Лалу
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Управление, подбор персонала
isbn: 978-617-12-3024-8,978-617-12-2469-8
isbn:
Успішно-Помаранчева парадигма розглядає компанії як машини – таке мислення є спадком редукціоністської науки та індустріальної доби. Інженерний жаргон, що ним описуємо організації, свідчить про те, наскільки глибоко (хоча часто й несвідомо) ми проводимо цю метафору в сучасному світі. Ми говоримо про облікові одиниці та рівні, показники на вході й на виході, ефективність і результативність, натиснути важелі та зрушити з мертвої точки, прискорення й гальмування, оцінити масштаб проблеми та визначити рішення, інформаційні потоки і вузькі місця, реінжиніринг і скорочення штатів. Керівники й консультанти проектують організації. Люди є ресурсами, які треба ретельно підігнати, ніби гвинтики в машині.
Зміни повинні бути заплановані, а потім ретельно здійснюватися згідно з планом. Якщо деякі з функцій машини є нижчими від очікуваного ритму, тоді, ймовірно, настає час для «м’якого» втручання – нерегулярного тімбілдінгу, який розглядають як мастило, що ним змащують шестерні.
Безособова машинна метафора також показує динамічну природу Помаранчевих компаній (порівняно з Жовтими, де організації уявляються як жорсткі, незмінні набори правил та ієрархій). Тут існує простір для енергії, творчості та новацій. У той самий час метафора машини вказує на те, що ці компанії, хоч би як вони були переповнені активністю, можуть усе ще сприйматись як мертві та бездушні.
Кожна парадигма має свій стиль керування, що відповідає її світогляду. Імпульсивна Червона потребує лідерів-хижаків, Конформістська Жовта – патерналістського авторитаризму. Відповідно до машинної метафори, Успішне Помаранчеве керівництво прагне дивитися на управління з інженерного погляду. Керівники на цій стадії, як правило, орієнтовані на досягнення цілей, зосереджені на розв’язанні реальних проблем, ставлячи завдання над відносинами. Вони цінують холодний розум і остерігаються емоцій; питання про сенс поставленої мети тут зайві.
Як і у випадку з будь-якою новою парадигмою, чим яскравіше є світло, тим виразніша від нього тінь. Одною з таких тіней постає божевільна гонитва за новим. Задовольнивши основні потреби людей, компанії все частіше намагаються створювати потреби, підживлюючи ілюзію того, що, чим більше маємо речей, які нам насправді не потрібні – більше майна, модного одягу, засобів для омолоджування тіла, – тим щасливішими й ціліснішими ми почуватимемося. Ми чимраз частіше доходимо думки, що вагоміша частина цієї економіки, побудованої на сфабрикованих потребах, є руйнівною з фінансової та екологічної позиції. Ми досягли стадії, коли ганяємося за зростанням заради самого зростання, стану, що його в медицині назвали б просто – раком.
Сьогодні все більше людей мають кошти для життя, але не мають сенсу жити.