Тричі продана. Павло Наніїв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ прибув з орденом нашого круля, якому наказано попередити вашу мосць про це, оскільки шлях звідси до Варшави пролягає через Австрію. Прошу вибачення, пане посол, за гірку новину. Мені конче неприємно говорити вам про це, але ж воля ясновельможного над усе, і я не можу не виконати свого обов’язку.

      Вислухавши Юзефа Вітте, Боскамп Лясопольський зневажливо відвернувся до вікна. Пальці правої руки задріботіли по столу. А тим часом Вітте вийняв із шухляди папір.

      – Проше пана, ось наказ короля. Лясопольський недбалим рухом відмахнувся.

      – Пане капітан, ви щасливіший за нашого ясновельможного короля, бо ці райські створіння залишаться вам. Ви нежонатий, молодий, візьміть собі на втіху. А я відчуватиму себе щасливим від того, що врятував дівчаток від гарему.

      – Дуже вдячний вам, пане посол, але ж ви заплатили такі великі гроші.

      – Що – гроші! Знали б ви, як сумуватиме пані Лодзя, яка вже поріднилася з ними… Та що маю робити… Воля його величності – то є воля самого Бога… Так, так… Лишаю вам дівчат, а розбагатієте – тоді й рахунок зведемо.

      Після недовгого відпочинку Боскамп Лясопольський покинув Жванець і через Хотин виїхав до Польщі. По дорозі завітав до тамтешнього паші й зустрів у нього Жозефіну Потоцьку, яка проїздом на Поділля зупинилася для короткого спочинку. Вона розповіла про подію у Бялуві.

      – Вітчизна – то є рідна мати, якщо тебе ніхто не бентежить. А коли над твоєю головою висне хлопська сокира, то розкішні палати здаються тюрмою, а вітчизна – мачухою, – сказала графиня, закінчивши розповідь про Бялувських нападників.

      – А що маємо робити, щоб мужицькі ватаги нас не збиткували? – спитав посол.

      – Гармат і шибениць треба більше мати. Кожен повинен знати своє: пану панувати, а хлопу – ціпом махати.

      Увечері Жозефіну зустрічали у Жванці. Вітте влаштував на її честь вечерю, потім танцювали. Запрошене з приводу такої оказії місцеве панство не сподобалося Потоцькій. Вона сказала сестрі Юзефа Теклі Аксамітовській:

      – Не заздрю вам. Життя у цьому Жванці сіре, як осіннє небо. А тутешні панки – свині в сюртуках, плямкають за столом, як поросята.

      – Я б охоче покинула Жванець, поїхала б до батька в Кам’янець. Там і маєток, і товариство знатне. Та що мені робити? Юзеф нежонатий, за ним нагляд, як за дитиною, потрібен. Ні, тут без хазяйського ока не обійтися, бо з брата господар нікчемний, знає лише службу та картярський стіл…

      – То швидше оженіть його, бо дім без господині – сирота.

      – Де там! Стільки файних панянок траплялося, багатих і роду знатного – жодна йому не до вподоби. Вередливий дуже.

      – А батько ваш як? – спитала Жозефіна.

      – Слава Єзусу. Комендантом у Кам’янці. А з матінкою гірше. Хворіє часто.

      Текля запросила Жозефіну до дівочої кімнати. Дівчата збиралися спати. З розпущеним довгим волоссям, у білих нічних сорочках, вони нагадували русалок, які щойно виринули з дністровських СКАЧАТЬ