Тричі продана. Павло Наніїв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ молиться і розмовляє, а Софія й французькою трохи. Тямущі – дай Боже кожній панській дитині такий розум мати. А які сукні їм злагодила! Вийдуть до танцювальної зали – на них тільки й дивляться гості, наче на справжніх шляхтянок. Жванецькі паничі вже починають увиватися коло них.

      – Ви, сестро, не дуже з ними панькайтеся. Досить, що хлібом годуєте та одягаєте, а ви ще до танців призвичаюєте. Нехай прислужують і Богу дякують, що не в гаремі живуть, не в нехриста-турка, а в шляхетському домі. Ой-йой, сестрице, дуже ви з ними панькаєтесь…

      Текля Аксамітовська ще з хвилину тому мала намір сказати, що брат Юзеф давно вже фліртує з Марією, але, вислухавши графиню, прикусила язика: осудить Потоцька, рознесе плітку по всьому світу, мов сорока. А між тим, пильно вдивляючись у Теклине обличчя, Жозефіна спитала:

      – А що пан Юзеф – чи не запаморочили йому голову красуні?

      Від такого запитання Текля розгубилася, спочатку не знайшлася, що відповісти. З того, яким тоном було поставлене запитання, із лукавого погляду співрозмовниці зрозуміла, а може, лише запідозрила, що графиня дещо знає. Та й як не дізнатися, коли у шляхетських родинах Жванця і Кам’янця тільки і мови, що про флірт Юзефа з заморською красунею. Хіба не могла така новина докотитися й до Тульчина? Поміркувавши, Текля вирішила викласти тульчинській господині всю правду.

      – Як сестриці рідній, тайну вам розкрию. З глузду з’їхав брат мій любий… Марія, старшенька грекиня, мізки йому затуманила…

      – Отакої! – сплеснула руками Жозефіна. – Оце новина! Дійсно – розуму позбувся! Та чи світ вузьким для нього став, чи красуні в Полонії перевелися? У Кам’янці, Вінниці, Брацлаві, по всьому Поділлю он скільки знатних, багатих, шляхетного роду красунь, а він… Ні, сестрице, крий вас Боже женити Юзефа на тій грекині. Не себе одного, всю еліту польську, шляхетство наше ославить!

      Жванецька гостя сконфужено слухала графиню, не перечила їй, не захищала брата, бо знала, що Потоцьку не переконати. В глибині душі каялася, що так необачно виклала все про Юзефа і Марію, усвідомивши, що слово не горобець – назад не вернеться.

      Поверталася Текля Аксамітовська з Тульчина взимку. Одноманітний краєвид, монотонна їзда, рипіння снігу під полоззям хилили на сон.

      – Не спіть, пані, в дорозі. Потерпіть до Вінниці, а там і спочинете у теплі та затишку. Он уже Вороновиця показалась, а звідти до Вінниці недалеко, – сказав машталір.

      Він час від часу озирався, поправляв сидіння, стежив, щоб із Теклі не сповз накинутий на неї теплий ведмежий кожух. Вона сердилася на старого, що не давав у дорозі заснути, і думала: «Як воно там у Жванці? Чи справилася без мене двірня?» І, згадавши, кого лишила замість себе на господарстві, заспокоїлася.

      Від’їжджаючи до Тульчина, вона домовилася з пані Лоською, вдовою полковника, який загинув на турецькій війні, що та буде назирати за домом, опікати брата і грекинь. Пані Лоська, добродушна й чемна жінка, по давній дружбі допомагала родині Вітте у всьому, бо і Юзеф, і його сестра не дуже практичні в господарських справах, СКАЧАТЬ