Тричі продана. Павло Наніїв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ потвору, яка назвалася їхньою матір’ю. Щось святе, небесне іскрилося в їхніх очах, прозирало в рисах облич, у гнучких дівочих постатях. Здавалося, що у них за плечима під чистенькими білими сукнями сховані крильця, на яких вони спустилися з неба.

      – Скільки їй? – спитав, показуючи на старшеньку.

      – П’ятнадцять весен. Марією звуть. А меншенька – Софія. «Мудрість» по-нашому. Їй тринадцять.

      – Сестри?

      – З однієї утроби, пане.

      Дівчата сиділи на повстяній підстилці в затінку миртового куща, зиркали на Лясопольського оченятами.

      – Ясний пане! – не вгавала стара. – Купіть, бо не виживуть. На них хліба не настачити.

      Лясопольський мовчки відрахував двадцять золотих піастрів, і дівчата охоче пішли за ним, не озираючись.

      – Єзус Марія! Що ж це діється? – здивувався Янек, коли пан привів дівчаток до екіпажу. – Бодай цих турків Бог скарав, щоб кості їхні свята земля після смерті не прийняла! Та хіба ж вони ягнята, щоб їх продавати? Матка Боска, спаси й помилуй нещасних! О-хо-хо!

      – Мовчи, Янеку, у нас їм буде ліпше. В жебрачки купив.

      Далі їхали мовчки. Коли-не-коли Янек озирався, глипав на дівчаток, зітхав, сіпав за віжки, погукував на коней, що зомліли під полуденним сонцем і ліниво пленталися, відмахуючись хвостами від сліпнів і мух.

      Коли вони повернулися до посольського будинку, Боскамп Лясопольський наказав Янекові нагодувати дівчат і відрядити на спочинок у кабінет. Там добре заґратовані вікна, і двері надійно замикаються – не втечуть. Розпорядився та й пішов до спальні – невеличкої, з одним вікном кімнати, у якій за ліжко правила турецька канапа, драпована темно-зеленим оксамитом. Скинув із себе посольський мундир, сховав до шафи, затемнив лядами вікно та й ліг. Хоч після довгої прогулянки по спекотному місту відчувалася втома, а в приміщенні панувала приємна прохолода й напівтемрява, довго заснути не міг. Знову думки полинули до Варшави. Образ розлюченого вінценосця поставав у його уяві. Розумів: гнів короля – страшніше кари небесної. Але, зважаючи на слабкість володаря до красунь, подумав: «Гай-гай! Запрезентую його величності оцих янголяток, і погасне гнів». Від цих думок заспокоївся і відчув, як на очі почала напливати солодка сонлива втома.

      Розділ другий

      Гість із сералю

      З передпокою долинув гомін. За хвилину увійшов Янек і сповістив, що до пана посла проситься якийсь дуже поважний турок. Лясопольський нашвидкуруч одягнув посольський мундир і вийшов. На нього чекав гість в одежі служника султанського палацу – в жовтих шароварах, в гаптованій сріблом червоній кармазиновій куртці й червоній із золотом кутасом фесці. Побачивши посла, гість приклав до серця праву руку і вклонився.

      – Я порушив блаженну тишину цього благородного дому з волі повелителя свого, брата Сонця й Місяця, спадкоємця Божого – великого султана.

      – Чим можу служити султанові? – насторожено спитав Лясопольський.

      – Уста мої не розтуляються, щоб вимовити слова, які не дуже припадуть СКАЧАТЬ