Тричі продана. Павло Наніїв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ бубні. Та нема в мене бубна, батько на тім тижні шинкарці за горілку оддав. Хотів для цього діла решето з дому взяти, та мати не дала, ще й по крижах кописткою оперіщила… Пустіть, пане, веселити вас будемо, хлопці ж ми файні, граємо наче архангели на мідних трубах.

      Розпорядник обвів скептичним поглядом хлопців, а вони, мов святі, стоять, схрестивши на грудях руки, благально дивляться йому в очі.

      – Як же вас пустити у палати, коли від вас овечками тхне?

      – Не тхне, пане, не тхне, бо в Сяні допіру купалися.

      – Гаразд, ідіть. Та добре грайте, бо як споганите – батогами заплачу, а за файну музику хляками нагодую добре та ще по жмені родзинок і по грудці цукру дам, – нарешті згодився розпорядник.

      Принесли до зали лаву. Розсілися, і засвистіли флояри, задзвеніли цимбали, заспівали дударі під власний акомпанемент пісню про страшних вовкулаків, що справляють шабаш у горах серед темної ночі:

      Ой за Сяном-річкою на горі

      Розгулялись нічкою упирі,

      Розгулялись нічкою – ой біда! –

      Аж шумить за річкою лобода.

      Паняночки яснії ви мої,

      Любляночки краснії ви мої,

      Не ходіть за квітами на гору,

      Не стрічайтесь чорному упирю.

      Бо не такі файнії упирі,

      Як ми, хлопці, гарнії дударі,

      Упир стріне панночку на біду,

      А ми славно граємо на дуду…

      Сп’янілі пани, забувши шляхетський гонор, несамовито витупцьовують бадьорі мужицькі танці. Ходить ходором підлога під сотнями ніг. Підтоптані пани тягнуть у танок молодих панянок, вигинаються, кокошаться, в’ються джиґунами навколо них, лисніючи спітнілими обличчями.

      А за Сяном на горі, в чагарниках чорного терну, зібралися лісовики, їхній отаман не відводить погляду від панського палацу, уважно прислухається до музики, що лине з відчинених навстіж вікон.

      – Чуєте? «Упиря» грають. Час!

      Лісові люди в’юнкою стежкою збігли в долину. Крадькома, наче рисі, підійшли до муру, що оточував панський палац, причаїлися. А за муром несамовито ревла музика, веселилися пани, здригався палац від галасу та тупоту ніг. Хлопці-дударі старалися, щоб гучніше звучали флояри, щоб почули музику там, за Сяном.

      – Ба-бах! Бабах! Бах! – несподівано вдарили постріли за вікнами.

      Тієї-таки миті вихором кинулася до палацу ватага невідомих людей у білих полотняних штанях і сорочках, обтягнутих кептарями з овечої шкіри, в постолах, а то й босих. У кожного на очкурі при боці топірець, а у руках пістоль, на обличчях – маски, які не менш, аніж топірці та пістолі, наганяли жаху. Замиготіли в повітрі топірці – і падали порубані вельможі з застиглим в очах смертельним жахом, верещали пані й панянки, кидались у вікна й двері до смерті налякані нежданою навалою:

      – Рятуйте-е-е!

      – О-о-ой!

      – Де гайдуки, пся крев? Де?

      А дударі не вгають:

      Ой за Сяном-річкою на горі

      Розгулялись СКАЧАТЬ