Тричі продана. Павло Наніїв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на теплінь, і машталір, побоючись, щоб зовсім не розкисло, прудкіше гнав коней. Сани сіпало, швигало на всі боки, і це дратувало Теклю.

      За Деражнею пішли ліси – густі, чорні, глухі. Щоб розважити, машталір узявся розповідати Теклі різні бувальщини.

      – Років з десять тому ці ліси гайдамаками кишіли. Ні пройти, ні проїхати не можна було. От якось, на Спаса, везу пана біскупа до Вінниці. Барські федерати жовнірів приставили охороняти його особу. Їду, і не страшно мені. Думаю: жовніри на добрячих конях, зі зброєю огневою та шаблями – хто їх зачепить? Коли гульк – ватага з лісу, хто з кілком, хто з пістолем. Коні – дибки, ридван – догори колесами. Не встигли жовніри й шабель з піхов видобути – накрили їх гайдамаки кілками, з пістолів побили. Покінчили з ними, а тоді до святого отця. Лежить він під ридваном ні живий ні мертвий. Витягли звідти та регочуть: еге, мовляв, гарного селезня впіймали. Пан біскуп ледве на ноги звівся, тримається за потовчені боки й плаче, як мала дитина. «Гай, хлопці, – сміється старший гайдамака, – а порахуйте йому ребра!» Підступили до панотця хлопи з бияками. Оце, думаю собі, ще одна смерть вчинена буде. А старший каже: «Не бийте, а рахуйте по-справжньому». Зірвали з біскупа одежу та й почали лічбу: «Одно, двоє, троє…» Збилися. Знову почали – знову збилися. Регочуть, а отець сердешний тремтить од страху, у хлопців пощади просить. Реготали так, реготали, аж один і каже: «Братці, намацав! Одне лише ребро ціле, а решта – в друзки, нема по чому й бияком уперіщити». – «Одне-єдине, кажеш? Та досить і цього, аби було за що гаком зачепити», – сміється другий. Панотець до ніг припав, цілує гайдамацькі личаки, просить не губити його такою лихою смертю. «Гаразд, – змилувався старший гайдамака, – коли вже так гарнесенько просиш, даруємо тобі життя, а нечисту силу з твого тіла виженемо, щоб очистився від скверни і зробився праведним, аки янгол небесний. Ти – католик?» – «Католик, пане гайдамако», – промимрив біскуп. «Так оце ти, сучий сину, православних християн в уніатство тягнеш? Ану, хлопці, перехрестіть його!» Прив’язали голого до полудрабка віжками, взяли в мене батіг – та й шмагати його, шмагати! Аж кров сичить, аж в очах моїх темно від жаху…

      – До смерті засікли? – спитала Текля зі страхом.

      – Ні. Відшмагали добряче, відв’язали від ридвана та й кажуть: «Тікай, святий отче, до своєї Речі Посполитої, бо потрапиш іще до наших рук – змусимо правити панахиду по твоїй душі». Так голого і відпустили. Тікає панотець, шпортається, падає, знову біжить, а вслід йому регочуть: «Не падай, святий отче, бо зламаєш останнє ребро, ні за що буде й гаком зачепити!» Так того біскупа й не бачив більше. Чи згинув десь у дорозі, чи Польщі дістався, – не знаю, одначе скільки машталірствую, скільки панства всякого перевозив, а його не зустрічав.

      – Святий Боже, які ж ті гайдамаки немилосердні! – зітхнула Текля. – А вам лиха вони не заподіяли?

      – Ні. Ридван помогли на колеса поставити, покепкували з мене, поглузували та й відпустили з Богом.

СКАЧАТЬ