Тричі продана. Павло Наніїв

Чтение книги онлайн.

      Чоловік розказав про те, що скоїлося в Бялуві. Заридала Жозефіна, заламала з горя білі руки:

      – Де ж гайдуки наші, де жовніри? Вези мене звідси до Тульчина, бо опришки й сюди дістануться.

      – Не тужи, люба моя, не плач. Усе буде гаразд. Поїдеш на Поділля, а я – до Варшави. Викладу там свою думку: треба лаштувати військо. Вогнем і мечем нищити здрайців!

      Через кілька днів з подвір’я люблінського палацу Потоцького викотилися дві карети. Кожну супроводжували по сотні озброєних вершників з полку люблінського воєводи. Вони охороняли графа Фелікса Потоцького, який терміново виїжджав до Варшави на сейм, та Жозефіну, що тікала до Тульчина, далі від неспокійних околиць.

      Розділ четвертий

      У Жванці

      Сонливе подільське містечко Жванець, у якому розташувався загін польського прикордонного війська, облетіла звістка про прибуття відомого дипломата Боскампа Лясопольського. У цьому забутому королем і Богом куточку ніколи ще не бували визначні особи, тому візит людини, котра спілкується з володарями країни, викликав у мешканців неабияку цікавість. Місцеве шляхетне панство, ба навіть обивателі, підбадьорені місцевим чиновним людом, а щонайбільше – жванецьким комендантом, командиром прикордонного загону, капітаном війська польського Юзефом Вітте, старанно готувалися до зустрічі, плекаючи невиразну надію на те, що королівський посол чимось ощасливить їхнє сіре й буденне життя. Найбільше турбот про зустріч проявив капітан Юзеф Вітте. Він клопотав про те, щоб з першого ж кроку на жванецькій землі посол відчув себе як вдома, щоб якнайстаранніше прислужитися йому всією міською громадою, бо їде посол до самого короля, і хтозна, що може він наговорити володареві Речі Посполитої, якщо не догодиш йому чимось.

      Нарешті настав день 27 червня 1778 року. Святково одягнений люд попрямував на Кам’янецьку рогатку. Попереду – командир прикордонного загону, комендант Юзеф Вітте, поруч нього – сурмачі з мідними трубами, за ними – жванецька шляхта. Як тільки вийшли за міську браму, хтось вигукнув:

      – Їдуть!

      Командир загону подав знак рукою, і зустрічальники вишикувались обабіч дороги з прапором і хлібом-сіллю на вишитих рушниках. Коли посольський екіпаж наблизився, прапороносець підняв над головою знамено з вишитим шовковими нитками ожелом бялим у центрі, й сурмачі тричі засурмили «віват!».

      До екіпажу Лясопольського підійшли служиві з загону війська польського, підхопили посла під руки, допомогли йому зійти на землю. Почалися вітання. Пан посол попросив коменданта Юзефа Вітте швидше кінчати цю церемонію, бо він і дружина надто втомилися в дорозі, і, крім спочинку, зараз їм нічого не треба.

      Оточений почтом екіпаж покотився до міста. Ударили дзвони на дзвіницях костьолу і православного храму, вітаючи високого гостя. На вулиці висипали старі й малі – не часто ж буває у Жванці така оказія.

      Жванець – невеличке місто на Дністрі, оточене пагорбами Подільського плоскогір’я. Невеличкі СКАЧАТЬ