Тричі продана. Павло Наніїв

Чтение книги онлайн.

      Торги були в розпалі. Лясопольський поволі пішов уздовж дерев’яних навісів, під якими стояли, сиділи й лежали невільники. Тут були люди з усього світу: білолиці дівчата з України, сумні болгари, худі, смагляві сирійці, тонконогі, чорноокі грекині, вірмени та вірменки, волохи, арнаути, гагаузи, угрини й багато інших, національність яких посол не міг визначити.

      З дальнього кутка майдану від невеличкої, приземкуватої кам’яної будівлі долинали зойки. Лясопольський звернув туди. Присадкуватий мовчазний турок у чорних штанях ловив за руку приведеного сюди невільника, здирав з нього сорочку, волік у закурену димом будівлю, брав з горна розпечене залізо і вправно тулив до лопатки приреченого. Той стогнав, пручався, але руки його були міцно обплутані мотуззям, і він знесилено падав. Тоді турок кидав у горно пекельне знаряддя, хапав бурдюк, лив воду на груди й голову непритомного, якого потім витягали на подвір’я і змащували обпечене місце евкаліптовою оливою.

      Інколи траплявся бранець, раніше відмічений пекельною печаткою, значить – утікач. Його дешевше можна було купити, за нього запрошували меншу ціну. Такому випікали нове тавро, але вже не на лопатці чи спині, а на найпомітнішому місці тіла – на лобі або на вилиці. Той знак не можна було чимось приховати, він завжди був перед очима, і нещасний раб мусив назавжди розпрощатися з мрією про втечу.

      На землях, підвладних султанові, невільничих ринків було чимало, але правом таврування володіли лише стамбульський, синопський та ізмірський у Туреччині, кафський у Криму, каховський та очаківський в Україні, акерманський і кілійський у Бессарабії та белградський у Сербії. Таврування не було приватним ремеслом, воно було монополією султанською, до цього діла допускалися лише спеціально навчені майстри, зобов’язані законом віддавати в казну половину свого заробітку. Таврування не було обов’язковим, його проводили лише за бажанням власника раба чи рабині й не поширювали на тих, хто сповідував мусульманство. Коштувала така операція дорого, але рабовласники грошей не жаліли, бо таврованого втікача легше було впізнати, спіймати й повернути господареві, а людоловів, котрі промишляли таким ремеслом за солідну платню, було чимало.

      Пан посол уперше спостерігав таврування. Він з огидою дивився на бусурманську роботу і подумки складав петицію до австрійської імператриці Марії Терезії, яку Європа вважала покровителькою християн і ворогом работоргівлі.

      Боскамп Лясопольський попрямував далі. Ось до юнака підійшов огрядний, затюрбанений по очі турок. Оглянув хлопця з голови до ніг, ткнув волохатим кулачищем у груди. Парубок навіть не похитнувся, лише блимнув злістю з-під кошлатих брів і заскреготав зубами.

      – Міцний, годиться! – вимовив покупець.

      Не торгуючись, вийняв із шкіряного капшука гроші і подав татаринові. Той поцілував виторг та й оддав парубка. Проданий понуро поплентав СКАЧАТЬ