Тричі продана. Павло Наніїв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ гайдамака сидів на ослінчику в чоловічому гурті і мовчки смоктав горіхову люльку. Спалахнув вогник від глибокої затяжки, освітив білі брови, зморщений у задумі лоб, пожовклі від тютюну жорсткі вуса.

      – Нема нашого батька Максима, нема Залізняка. Він би зарадив, що робити, – тяжко зітхнув Осика.

      – А ви, діду, хіба не можете, як той Залізняк? Ви ж його побратим! Це ми темні, як оця ніч, не знаємо, що діяти. А ви ж бували в бувальцях. Порадьте!

      – Немічний я вже… Тепер мені одна дорога – туди, – він показав люлькою в землю, – отуди віз лаштувати треба, а то б я!.. Ех!..

      – То хто ж нас на пана підніме, батьку? – спитав один парубок.

      – Самі підіймайтеся! – спокійно відповів Осика, важко підвівся з ослона і подався в закуток бурдею, до своєї постелі, за яку правили йому солома та старий кожух. – Ляхів бийте! Паліть, щоб на весь світ панською смалятиною смерділо! – затряс старечими кулаками Осика зі свого кутка і закашлявся.

      Розійшлися селяни від Осики в чорну ніч, розбрелися по своїх домівках, затамувавши гнітючий біль. А вдосвіта загув дзвін на сполох.

      – Бо-о-ом! Бо-ом! Бо-ом!

      Багрові язики пожежі здіймалися за селом, лизали сіре небо, розсипаючись у високості золотими іскрами. Завалували собаки, заскрипіли хвіртки. Люди вибігали на сполох, зопалу хапали цеберки, сокири, вила.

      – Хто горить? Де? – питали одне одного спросоння і стрімголов вибігали на дорогу, що вела туди, де палахкотіло полум’я.

      – Фільварок, братці, економія панська, – сказав хтось. Люди стишили ходьбу, збилися в гурт.

      – А це Свирид Копистка? Ніби його хата палає.

      – Таки фільварок. Свиридова хата онде, ліворуч, із неї стільки полум’я не було б. Бач, як палахкотить, аж небо зажарілося!

      – То добре, братці, що так світить. Нашому панові видніше до того Парижа їхати буде.

      Позаду заторохтіло.

      – З дороги!

      Селяни сахнулися вбік. Повз них прогуркотіло величезне пожежне барило. За ним верхи скакав Стасько Лепський. Він заревів несамовито:

      – Мерщій, пся крев! Мерщій гасити!

      Люди схаменулися.

      – Може, й справді поквапимося? Там же скотина бідна корчиться в огні…

      Згадка про худобу підстьобнула людей, і вони щодуху побігли на пожежу. Полум’я вже дожирало комору, крокви якої, мов ребра гігантської потвори, чорніли на тлі вогню. Раптом вони затріщали і впали, і від цього метнувся вверх гігантський іскряний стовп. Селяни кинулися до кошар рятувати скотину. Одні відчиняли ворота, інші виганяли овець. Лише декотрі метушилися навколо охопленої полум’ям комори, хлюпали з цеберок на вогонь. Стасько Лепський гасав навколо пожарища, галасував, але його ніхто не слухав.

      Незабаром на місці фільварку лишилися сірі копиці попелу та розжеврілі головешки. Назавтра, почорнілий не стільки від диму й вуглища, скільки від клопоту, окомон блукав навколо згарища і знайшов СКАЧАТЬ