Тричі продана. Павло Наніїв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ залу. З високих стрілчастих вікон, що сягали аж до стелі, потягнуло приємною прохолодою. Дихати стало легше, але від того, що коїлося з приміщенням, їй стало моторошно, в голові злегка запаморочилося.

      – Годі! Годі! – розгублено замахала руками Софія.

      – Я задовольнив ваше бажання. Вам було тісно й задушно. Хіба не так? А для такої красуні, як ви, чого не зробиш? Це дрібниця, пані. Ви варті більших чудес… Чи чули ви про мене до цього вечора, красуне? – спитав Каліостро.

      – Так. Ваше ім’я тепер відоме всій Європі.

      – Тільки тепер? Кхе! Мене знали ще ваші далекі предки.

      – Невже?..

      – Не дивуйтесь. Я – втілення часу і простору, свідок усього, що було, починаючи з тої миті, як земля стала землею, небо – небом, а людина – людиною. У мене як на долоні доля кожного, хто прийшов у цей світ. Мені дано бачити наскрізь усіх – великих і нікчемних, бідних і багатих, віруючих і безвірників, святих і грішних. Я знався з тими, хто стрясав світ, бачу тих, хто стрясатиме його в майбутньому…

      – Так, так! – несподівано обізвався масноголовий Дієго і закліпав на Софію маленькими каламутними очима. – Поважний граф знався з найсильнішими світу цього, навіть з Юлієм Цезарем.

      – З римським імператором? – украй здивувалася грекиня.

      – А що тут дивного? – розвів руками Каліостро. – Імператору Юлієві Цезарю я колись сказав: загинеш, мій друже, від меча.

      – Графе, ви не так сказали. Я добре пам’ятаю кожне слово, мовлене вами імператорові. Ви сказали тоді: «Друже Цезарю, смертельний твій ворог – друг твій, ти загинеш від його меча!»

      – Твоя правда, любий Дієго. Саме так я й сказав тоді римському імператорові.

      «Тінь» Каліостро знову закуняла. Ошелешена Софія розгублено дивилася на загадкового графа і не знала, що сказати.

      – Може, вам розповісти про ваших предків? – пронизуючи жінку зловісним поглядом, спитав чаклун.

      – Заради Бога – не треба, – злякалася грекиня і відсахнулась, як від нечистої сили.

      – Розумію. Вас цікавить ваше майбуття, а згадувати минуле – не дуже приємно. Чи не так?

      Софія розгублено відвела погляд.

      – Не ховайте очі, красуне. Я мушу простежити в них усе ваше життя.

      – Графе, смію спитати вас, для чого ви мене запросили сюди?

      – Щоб сказати вам про те, що ви сколихнете світ… Не дивіться на мене так зачудовано. Граф Каліостро ніколи не казав неправди. Він і не вимагає, щоб йому вірили. Але той, хто йому не вірить, потім пошкодує.

      – Що ви радите мені? – спитала Софія, з жахом дивлячись на Каліостро.

      Він мовчки підійшов до неї. Обличчя жінки опинилося в його худих холодних долонях.

      – Очі, очі, красуне! О, які глибокі вони! В них, як у чистій воді, бачу все ваше майбутнє… Перед вами схилятимуться володарі племен і народів. Кожне слово ваше буде звучати наказом, погляд – повелінням, бажання – законом… Чи зрозуміли мене, СКАЧАТЬ