Тричі продана. Павло Наніїв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ же ти дурненький, – зареготала Софія, довідавшись про те, чим він мордується.

      Вона не виказала свого наміру взятися за налагодження родинних стосунків і зробити візит старому Вітте. Нехай то коштує її жіночого гонору, але зробити це треба, бо конфлікт між сином і батьком до добра не доведе.

      Одного разу, залишивши біля комендантської брами фаетон, Софія збігла на високий ґанок, майнула повз слугу, який зустрівся їй у парадних дверях, перейшла вітальню і опинилася в кабінеті Яна Вітте. Зашелестіла дорога шовкова сукня, війнуло павине перо на жіночому капелюшку, і перед здивованим комендантом жінка уклякла і заридала.

      – Простіть нам, батьку рідний! Простіть!

      Старий ухопив її за руки, намагався підвести.

      – Хто ти така?.. Заспокойся!

      – Я ваша невістка, – сказала Софія, підводячись.

      У її очах було стільки благання, стільки душевного болю й покори, що жорстокий норов генерала де й дівся. Старий Вітте довго не міг вимовити ні слова. Почуття гніву та милості боролися в ньому.

      – Ти така гарна, що я не дивуюся синові, який не послухався батьків… Прощаю вам і… благословляю…

      Софія припала до руки старого.

      – Н-ну, годі, годі, – бурчав комендант розчулено, і його вицвілі сірі очі зволожилися. – Хай буде так, як сталося, – сказав і поцілував її в чоло.

      – Дякую, батьку! Ми з Юзефом ніколи не забудемо вашої ласки… Спасибі!

      – Якщо вам так на роду написано, то хай на те буде воля Божа. Будьте щасливі!

      – А чи не можна мені побачити матір? – спитала Софія, витираючи носовичком зволожені очі.

      – Слаба вона дуже… Але… йди до неї, може, заспокоїться, побачивши тебе…

      Бліда мов смерть генеральша лежала під білим простирадлом у своїй кімнаті. Софія глянула на неї та відсахнулася – така вона була страшна й немічна. Відчувши, що хтось появився у кімнаті, спробувала підвестися, щоб побачити, але не змогла, і зразу ж опустила голову на подушку. Грекиня ступила ближче до ліжка і, вдивляючись у мертвяно-бліде обличчя старої, голосно промовила:

      – Це я, невістка ваша, Софія!

      Генеральша раптом вирячила на неї страшні, безтямні очі й замахала кістлявими руками так, наче намагалася відштовхнути від себе нечисту силу:

      – Згинь!.. Згинь! Зги-и-инь!..

      Софія мовчки позадкувала до порога і вийшла геть. У передпокої на неї чекав Ян Вітте.

      – Ну що? – спитав насторожено.

      – Марить, – зітхнула невістка.

      – Гарячка в неї. Часом і мене не признає… Видно, не довго їй лишилося топтати ряст на цьому світі.

      Софія повернулася до фаетона. Вона була вдоволена відвідинами і раділа, що умовила Яна Вітте простити їх, а зі старою вона помириться, коли та видужає.

      – Мерщій додому, машталіре! – гукнула вона.

      Хльоснув по кінських спинах батіг, і колеса загуркотіли кам’янецькою бруківкою.

СКАЧАТЬ