Тричі продана. Павло Наніїв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ для неї у цьому ж Тюїльрійському, палаці, знайома обстановка, присутність Юзефа повернули її до реальності.

      – Тьху! Якась мана найшла на мене, – зітхнула жінка і втомлено впала в крісло.

      – Ти про що? – не зрозумів чоловік.

      – Та про Каліостро.

      І вона розповіла про рухливі стіни, півні й таємниче зникнення графа.

      – Господь з тобою! Ти мариш… Це в тебе від утоми, Зосю. Іди спати, люба моя, час пізній, – порадив чоловік.

      У Тюїльрійському палаці згасли останні вогні.

      Розділ шістнадцятий

      Віконне

      Зима була люта. У Млинах замело снігом вулиці й двори. Принишкли, зсутулилися хати. Жодної живої душі на вулицях. У личаках та ганчір’ї далеко не вийдеш. Навіть до річки по воду не ходять люди. Топлять у казанах сніг, варять на тій воді лемішку й крупняк. Позаганяли в хати ягнят і телят, так і живуть укупі з худобою в бруді та смороді. Треба ж якось рятувати скотину, бо благенькі хліви наскрізь морозними вітрами прошито.

      З голоду та холоду пішла по селу пошесть. Мерли діти й старі. На цвинтарі їх не ховали, бо не можна було в скам’янілій від морозу землі яму видовбати. Покійників виносили у повітку чи половник до теплішої погоди.

      Отець Никодим з ніг збився – що не день, то панахида. Добре, що хоч повстяники теплі має. Не дійти б йому при такій стужі до магали, а по магалянах найчастіше дзвони дзвонять.

      Саме перед Різдвом прибув із Парижа гонець. Пан Юзеф так розтратився у французькій столиці, що не має вже за що бенкети справляти. Тож відрядив до економа посланця з наказом негайно роздобути гроші.

      Довго думав та гадав Стасько Лепський, як той наказ виконати. Подушне, подимне, грибне та ягідне ще восени зібрав. За що ж іще стягнути? І тоді він вигадав ще один податок – віконне. З кожного скляного вікна – по три злотих, у кого слюдяне – два, а хто замість шибок бичачий міхур у вікно встромив – з того злот.

      Три дні строку дав Стасько. Хто вчасно не сплатить – пригрозив стягнути скотиною, птицею чи одежею. Люди почали виймати шибки та міхурі й закладати віконні отвори дошками та набитими соломою лантухами, тільки б не було отих проклятих вікон. Так в один день і осліпли селянські хати.

      Розгнівався Стасько Лепський, довідавшись про це, наказав десяцьким скликати до церкви людей.

      У личаках, солом’яниках сходилися люди до Божого храму. Отець Никодим ходив мовчазний по амвону, хукав у маленькі задубілі руки, з жалістю позирав на обмерзлі бороди млинянських дядьків.

      – А чи ж правдивий такий податок? – слізно спитала Никодима магалянська вдовиця, довідавшись, навіщо скликано людей у таку негоду.

      – Усе від Бога, – відповів Никодим і зітхнув.

      Увійшов Стасько у церкву – хазяйновито, наче до кошари вівчар. Проштовхнувся ліктями наперед, оглянув спідлоба селян.

      – Оце так ви пана Юзефа поважаєте, так за нього уболіваєте, СКАЧАТЬ