Тричі продана. Павло Наніїв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ діло кордони пантрувати, а не фільварки. На те є надвірні. Хай не дрімають… Розжиріли на панських харчах, наче кнурі, то й не здужають із хлопами впоратися!..

      Генерал підвівся з-за столу, недобре глянув на сина:

      – Приборкання хлопа – то є захист Речі Посполитої. Ворохобне бидло плюндрує панські маєтності й цим замордовує еліту польську, цвіт ойчизни нашої. Бунтівники – то найнебезпечніші вороги!

      – Але ж у нашій окрузі тихо. Я не впевнений, що у Жванці хтось може заворохобитися.

      – Не впевнений… Капітанське око далі власного носа нічого не бачить… А я бачу… Маю папери з Варшави. Ясновельможне панство здобуло на сеймі велику перемогу над зрадниками ойчизни, які намагалися розв’язати хлопу руки, вольносць йому дати… Великий сейм ухвалив: віднині кожен хлоп мусить три дні на тиждень у пана працювати. А ще вирішили зробити земельний переділ – дати хлопу гірші землі, бо на родючих він розпаскудився й починає з жиру казитися… У Жванці, кажеш, тихо? А почнеться земельний переділ – побачиш, що буде. Отож готуйся до всього. Заворушиться якесь село чи хутір – кидай на бунтівників військо, винищуй поганих огнем і мечем!

      – Тепер розумію, що до чого, – сказав Юзеф, вислухавши батька, – і прошу не сумніватися: ваш син, шляхтич і офіцер війська польського, зуміє постояти за честь шляхетства й ойчизни нашої.

      – Від тебе чогось іншого і не чекав… Вважай, що розмові край. Про державні справи… А тепер інше питання маю до тебе. Мати нічого не казала?

      Юзеф зашарівся, не знав, що відповісти.

      – Ну, ну! – підбадьорив батько. – Тридцять років – такий вік, коли не червоніють!.. Ось що скажу: годі байдикувати. Панянку тут присватали тобі. Шляхтянка. Файна пара буде.

      – Воля, батьку, дорожча мені.

      – У твої роки пора з нею прощатися.

      – Але ж не до вподоби мені Сарнецька. Негарна дуже.

      – Мгу!.. А де ж знайдеш таку, щоб і вродлива, і багата? Вона у батька одна. Всі маєтності їй дістануться…

      Юзеф похнюпився.

      – Подумати треба, батьку. Це така справа… Треба все зважити.

      Розділ дев’ятий

      Софія

      Уже місяць, як Юзеф повернувся з Кам’янця, а ще й досі не сповістив батьків про своє остаточне рішення.

      – К бісу оту Сарнецьку! Не люба вона мені! – махнув на неї рукою.

      А Софія уникала його з тих пір, як він спровадив Марію хотинському паші. На вечірках цуралася, все з пані Лоською та зі жванецькими паничами в танцях крутилася. Вередливою стала, немовби й не жебрачка вона, а пещена панянка. Авжеж, це пані Лоська винна – навчила її панських манер, тепер до неї, наче до королеви Амалії, на золотій колясці не під’їдеш. Юзеф глянув у вікно і побачив Софію. Дівчина йшла із саду з букетом квітів, граціозна, прекрасна, в блакитній шовковій намітці, кінці якої тріпотіли від вітру, як прозорі крила. Ось уже чути її кроки на сходах. Рипнули двері кімнати. Юзеф підвівся з-за столу, оглянув себе в дзеркалі, підкрутив вуса – СКАЧАТЬ