Тричі продана. Павло Наніїв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Я піду звідси негайно, цієї самої миті, але скажи хоч єдине радісне слово!

      – Облиште мене! Ідіть звідси, ідіть! – Дівочий голос тремтів, очі палали.

      Юзеф хотів ще щось казати, але не міг. Незвичайна рішучість дівчини відняла у нього волю, приголомшила. Похнюпившись, він мовчки пішов геть.

      Софія ще якусь мить стояла мов закам’яніла, та коли за Юзефом зачинилися двері, враз відчула слабкість у всьому тілі, душевну порожнечу й сум’яття.

      – О Боже! – Дівчина обхопила долонями скроні й кинулася на подушки. – Маріє, сестро, тепер настала і моя черга!.. Гірка наша доля, сестро!..

      Увечері Софія розповіла про все пані Лоській. Дівчина дивилася на неї, не розуміючи, похвалить вихователька за кинджал чи осудить.

      – І ти могла б це зробити? – суворо спитала Лоська.

      – Змогла б…

      Очі Лоської стали великими. Видно, злякалася того, що почула від Софії.

      – Боронь Боже, доню! Не бери на себе такий великий гріх!

      – А сестрицю мою Марію зганьбити й віддати в рабство – не гріх?

      – Така наша доля жіноча.

      – Я не хочу такої долі! Не хочу!

      – Не перша ти… Ну, заспокойся! Час загоїть душу, забудеш образу, – сказала пані. – Кажеш, пан Юзеф засмучений пішов від тебе?

      – Так.

      – Значить, совість у ньому прокинулася… Це добре. Але він не вгамується, не відстане від тебе… Послухай мене, Зосю. Не цурайся його, але й волі не давай, не допускай близько. Скажи: тільки після шлюбу.

      – Не любий він мені, пані.

      – Дурненька. Чи забула, хто ти така?.. А пан Юзеф – шляхтич, роду знатного. Яка панянка не піде за нього?.. Роби, як раджу. Щастя тобі хочу.

      Софія нічого не відповіла.

      – Ну, годі, – сказала Лоська, – ходімо танцювати!

      Жінки пішли до салону, куди незабаром, як метелики на світло, позліталася жванецька шляхта.

      Юзеф повернувся додому, коли танці були в розпалі. Став осторонь, сперся ліктями на підвіконня. Пропливла в парі з Лоською Софія, зиркнула на нього колючим поглядом.

      – Сатана! – тихо, майже пошепки відповів Юзеф на той погляд і пішов до свого кабінету. Він ліг на канапу, не скинувши навіть одягу, заплющив очі. А в уяві – Софія. «Може, одружитися з нею?.. А хто ж дозволить такий шлюб?.. Шляхтич – і жебрачка! Ні! Ні! Це ганьба для всієї родини. Відцураються батьки, відсахнуться друзі. Король позбавить офіцерського чину, небо впаде на мене чорним прокляттям… О, яка нечиста сила наслала її на біду мені?!»

      Сестра Текля Аксамітовська і пані Лоська бачили, як страждає Юзеф, впевнилися, що не минути йому заручин із грекинею, і докладали всіх зусиль, аби ще краще «обтесати» Софію. Вони частіше стали їздити з нею в гості до Вінниці, Брацлава й Тульчина, при кожній нагоді пускали чутку, що дівчина походить з династії візантійських імператорів, що Боскамп Лясопольський викупив її з полону в турецького султана.

      У шляхетських родинах цю побрехеньку сприймали за щирісіньку правду. Софія своєю СКАЧАТЬ