На тому боці (збірник). Валентина Мастєрова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тільки вже всі троє взяли заступи. І відкопали джерельце трохи вбік від явора. Брат із кумом понапивалися тієї води аж у животах булькало. А сам Архип тільки руки помив, і то боязко. Ходили до джерела потім й інші чоловіки. Доходилися до того, що в кожній сім’ї як не шестеро, то восьмеро по лавках. А в самого Архипа вже й дев’яте знайшлося.

      Весіль у Сивках… Жодна в дівках не засиділася. І через трохи діточок у хаті як гороху. От тільки мулько стало жити. У декого хліба до Покрови, а то картопляники всю зиму. І часто ви´давцем, щоб усім стачило. І в самого Архипа поменшало на столі, а за столом тісно. Хоча й стіл аж до печі, і мати сідає вже їсти на припічку. Так воно ж і по селу підростають на Архипа схожі. І тим треба.

      Така біда не в одного Зозулі. І не в одного його насіялося. Уже й охочих до джерела ходити поменшало. Хіба молодші та хто женитися схотів.

      Бідувати почали сивківці. У хатах тісно й голодно. Старші сплять на вишках, але то влітку. А взимку покотом на підлозі. І тут однієї тривожної ночі наснився Архипові сон. Наче він знову лежить під явором, і знову явився йому вид жіночий. Тільки вже не такий звабливий. «Вставай, – каже. І так суворо каже. – Копай криницю. Та нікому не кажи, що знайдеш. А що знайдеш – розділи порівну між усіма дітьми». Прокинувся Архип – за заступ і з двору, а жінка в крик і за ним. Не пускає. Хоча й не мусив чоловік розповідати сон, а розповів. Жінка лише важко зітхнула: «Так сьогодні ж Казанська, празник великий, а ти копати йдеш».

      Пішов Архип. Копав доти, доки не став із глеєм вигрібати золото. Кинув раз із ями, вдруге кинув… А коли не стало золота, зібрав викопане, дочекався ночі й поніс до села.

      День не виходив із клуні, але розділив усе, як наказано було. Потай розніс у кожну сім’ю і наказав, щоб мовчали. Але що то люди… Мало їм даремщини. Так вони ж здогадалися, де Архип золото знайшов, – і назавтра всі до криниці. Тільки марно копали. Ніхто й мідяка не знайшов. Та село забагатіло. У кожного воли у дворі, а в кого й коні. І хата не з лози плетена – хоч і маленька, але з дерева.

      …Тепер тут тільки Хозарське озеро й вікова липа на його березі. Та ще туга людська, яку розносить вітер по дворищах уже півстоліття і ніяк не рознесе.

      с. Красилівка, 21 лютого – 19 березня 2015 р.

      Панська липа

      Щоб ви знали, та криниця й досі стоїть, під саменькою Матвієвою горою. І на Казанську там правилося, вода освячувалася. Чи ні? От не згадаю, хоча й сама не раз пила з тієї криниці, не раз цілувала хрест з іконою, пов’язаний вишиваним рушником. Хрест великий, а я маленька, і моя баба Пріся піднімала мене до ікони.

      Скільки люду з усіх усюд перебували коло криниці, й кажуть, що багато хто зцілювався. Тільки та маленька дівчинка так і понесла по життю незагоєну муку.

      Але хіба ж про неї казка! Ні, казка про панночку, яка не ходила ногами. Чужу панночку. Там – диво… Такої в наших краях ніхто тоді й не бачив. Де б вони бачили, як ту панночку привезли чи не з самої Московії. Брехати не буду – СКАЧАТЬ