На тому боці (збірник). Валентина Мастєрова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пройде й не помітить. А знаючий – не всяк підходив. «Гу-у. Угу-у-гу-у», – кричиш у ту безодню, а воно десь так далеко відлунює, неначе в самому центрі землі. А щоб до дна… Ніхто не діставав. Скільки не зв’язували довжелезних верш, одна за одною…

      Давно те було. Так давно, що й… Кажуть, тікали розбійники повз наше село. І ніби тікали від цілої армії, бо вкрали золото чи не в обозі московського царя Петра Першого, як той ішов на Полтаву. Правда чи ні – я вам не скажу. А от розбійників тих у нашому селі бачили. Було їх чимало. Хто на конях, а хто піший. У селян дорогу питали, щоб не втрапити в болото. Кажуть, що прапра… Гната Зозулі Євгаш Сиротій дорогу розбійникам показував. І сам провів їх до гори. А потім вони йому щось дали і сказали, щоб вертався додому. Євгаш вернувся. Ну, ніби вернувся. А сам слідом.

      Скрадається чагарниками. Аж бачить: позлазили розбійники з коней, ідуть, роззираються, наче щось шукають. Уже й на Матвієву гору зійшли. Видно, натомилися і коні, й люди. На конях мішки прив’язані. Пройшли трохи, і той, що в них за головного, наказав спинитися. Що ще казав, Євгаш не розчув, бо таки на віддалі йшов. Бачить: два розбійники зняли з коня мішок, розв’язали й дістають із нього шкуру вола. Повертіли сюди-туди, щось між собою переговорили, потім поклали на воза й у ту шкуру золото зсипали.

      Прийшов старший, і вони знову рушили. Та вже недалеко йшли. Зупинилися, отаборились, щось між собою знову переговорили та давай копати між двома старими дубами. Євгаш зрозумів, що хочуть закопати золото, примітив місцину й хотів уже йти, аж тут один розбійник у дорогому одязі роззирається й каже: «Браття, здається, ми тут не самі». Євгаш – дьору. Де там! Обступили його розбійники й навіть ні про що не питають, лише дивляться. Упав Сиротій на коліна, проситься. Ті ніби й не чують – між собою радяться, де стратити, щоб не коло скарбу. А вже темніти почало. Старший каже: «Зв’яжіть – і до дерева. Завтра заберемо із собою, а там дорогою побачимо, куди його подіти».

      Розпалили вогнище й копають. Вони копають, а Євгаш молиться. Отак усю нічку й молився.

      Знесилились розбійники, лягли відпочити. І бачить Євгаш: наче світло сходить із того місця, де яма викопана. Щоб злякатися – ні. Чого йому лякатися – йому вже хоч круть-верть, хоч верть-круть… Тільки потеплішало від світла. Але недовго те було. Прокинулись розбійники, роздивляються, що викопали. А тоді стягли золото із воза – і в ту яму. Аж земля гойднулася під ногами у Євгаша. Давай вони яму закопувати. Кидають землю, кидають, а тоді постануть і дивуються, бо скільки звергли землі, а яма наче глибшає. Дехто вже й озиратися став тривожно. Але старший, видно, отаман прикрикнув. Скинули всю землю, що накопали, а далі не знають, що робити – яма глибшає і глибшає. Потім почала вода набиратися в ямі. А потім булькнуло так – аж луна пішла на весь ліс, і все ще глибше провалилося.

      Розбійники не знають, що їм далі робити: чи золото рятувати, чи себе. Радяться між собою – не так радяться, як уже сваряться, мовляв, пропало золото і стільки їхнього труда. Євгаш тоді й обізвався, розповів їм, що бачив, коли вони позасинали. Отаман вихопив шаблю й тут же хотів стратити СКАЧАТЬ