На тому боці (збірник). Валентина Мастєрова

Чтение книги онлайн.

      Пошкодував батько, заплакала мати, але що зробиш – через долю не перескочиш. А село гуде – утопила донька багатія голівоньку в лихую годиноньку. Один Карпо радіє та свого чорного коня по загривку поляскує. Той кінь для парубка наче брат рідний, а для села – чорне лихо. Бо коли вже на когось розізляться Пелехаті – біда. Переведе коня син чи батько перед тим чоловіком чи його двором – і в сім’ї горе не переводиться, аж поки не знайдуть когось сильнішого, хто відшепче.

      У Карповому роду здавна відьмаки. Такі, що кожен боявся, кожен запобігав перед Пелехатими. Особливо коли в їхньому дворі з’явився чорний кінь. Не було, щоб хтось Карпові чи його батьку супроти став. Одна тільки Пріся наважилася.

      …Тоді багато хто прийшов до церкви на молодих подивитися. І Карпо прийшов. Не прийшов, а приїхав своїм чорним конем. Люди жахнулися, хто ще не зайшов до церкви, а Карпо гарцює на тому лихові перед самими церковними ворітьми. Переказали матері молодої, вийшла Домнікія з церкви – і до Карпа. Просить, щоб той їхав собі, а Карпо регоче:

      – Хга-га. Що, тітко, страшно?

      Обернулася Домнікія на храм Божий, перехрестилася, а тоді:

      – Щоб же ти, сучий сину, додому страшився вертатися.

      І чи то в таку годину сказала, чи то сам Господь розсердився. Бо навесні потонув Карпо в урвищі зі своїм конем. Тільки лихо з ним не потонуло – на землі зосталося. Але то навесні, а після вінчання виходять молоді з церкви, а Карпо перед ними свого коня переводить. Закричали люди, кинулися Піпкунові родичі до Карпа – захистити хочуть молоду пару. І тут де не взявся вершник на вороному коні. Як налетів, як уперіщив того чорного звіра нагайкою. А потім і самого Карпа огрів. Кінь рвонувся й потяг Карпа за село, попід озером. Яків, що був розгубився, глянув на Прісю, а вона біла як стіна і не зводить погляду з вершника. А той зняв шапку, уклонився низесенько молодим – і тільки смуга лягла за його вороним. Казали потім люди – три дні лісничий блукав десь аж за Рікою, а на четвертий прийшов додому схудлий, наче зболілий, і цілий тиждень ні до кого словом не обзивався.

      А Прісю ніби хто підмінив: ні посмішки, ні доброго слова Якову. Зате меншим братам його за матір і бабу шанує, і свекру годить. Яків покірно терпів нелюбов красуні-дружини, тільки часто-часто плакала його сопілка під ясними зорями.

      Синочок у них народився, а потім іще один. Меншенький помер до року, а старшенький утопився в копанці. Потім двійко народилося, і ті померли. Не минувся Прісі з Яковом лихий перевід чорного коня. Зачастила Пріся до Ріки ніби за щавлем, а сама зійде на кручу й подовгу дивиться у вир.

      Розвиднилося, коли донька народилася, за нею ще одна і синок. Пріся наче ожила, щебече коло дітей і до Якова озивається лагідніше. А той і небо до землі прихилив би: хату заходився будувати, дворище обгородив. На заробітки сходив, лошатко у двір привів. Тільки забрала того коника колективізація. І не стало волів і коней в Івана СКАЧАТЬ