На тому боці (збірник). Валентина Мастєрова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ відпустив її жити в самотину. Параска – у плач, а Лука замовк важко й ні на кого не дивиться. Потім узяв сина, сіли в човен і поїхали, куди Ївга просила. Отам, за озером, на скосогорі, і вибрали місце для куреня.

      Що то батько – лаштував курінь, наче добру хату. Яму ледь не в коліно викопали, ще й зі східцями. Стіни виплели з лози, а тоді очеретом накрили. А далі вже сама Ївга усе робила, як її душа хотіла. І так добре їй у тому курені, наче пані в мурованому палаці. А то якось вийшла зранку сонечко зустрічати, а біля входу вовк стоїть і рідними очима на неї дивиться.

      с. Красилівка, 1 лютого – 29 березня 2016 р.

      Хижаки

      До колгоспної контори сходилися люди. За звичкою, бо зроду-віку в цьому маленькому селі – ні клубу, ні сільради. А от ферма стояла, і контора – колишня куркульська хата. Господар давно згинув у Сибіру, а хата ще як дзвін. Інші он, новіші, повростали в землю по самі вікна – страшно зайти. «Наче баби оці. Штовхни котру – розсиплеться. Як вони тільки й живуть отут?» – подумки розмовляв сам із собою вже немолодий чоловік, із сірими примруженими очима. Уважними, пронизливими, наче тільки вони й були на його обличчі. Може, тому що мало розмовляв, лише роздавав команди, кивав головою і думав. Тепер спостерігав за двома десятками людей. Та де там людей – старці, що спираються на палиці, у куфайках латаних і бурках – усі до одного. Навіть хлоп’я, що тулиться до баби, – у маленьких бурочках із глибокими калошами. Точно чиєсь байстря, бо чого б воно жило в оцих джунглях. Подумки порівняв хлопчика з Мауглі. Посміхнувся, глянув на власного сина, що сидів за кермом новенького позашляховика, здивовано розглядаючи селян. «Да, синку, такого ти у своїй Англії не бачив». Хотів щось сказати, але син змушував батька розмовляти з ним лише англійською, та вона йому чомусь не давалася. Таки не втримався:

      – Well, what do you think about forest people[1]?

      – Cool, they are ukreinian іndians[2].

      Селяни здивовано перезирнулися. Дід, у шапці-вушанці по самі очі, запитав:

      – Це що – наші чи знову німці?

      – Чорт їх знає, – почув у відповідь не лише дід, а й Борис Петрович. – Може, вибори які, то вони й катаються.

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

      Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

      Примітки

      1

      Ну, як тобі лісові жителі? (англ.) (Тут і далі прим. авт., якщо не зазначено інше.)

      2

      Супер. Це ж українські індіанці (англ.).

/9j/4AAQSkZJRgABAQEASABIAAD/2wBDAAIBAQIBAQICAgICAgICAwUDAwMDAwYEBAMFBwYHBwcGBwcICQsJCAgKCAcHCg0KCgsMDAwMBwkODw0MDgsMDAz/2wBDAQICAgMDAwYDAwYMCAcIDAwMDAwMDAwMDAwMDAwMDAwMDAwMDAwMDAwMDAwMDAwMDAwMDAwMDAwMDAwMDAwMDAz/wAARCANhAjoDAREAA СКАЧАТЬ