Оріон Золотий. Театр (збірник). Іван Драч

Чтение книги онлайн.

      Ану геть звідси! Забирайтесь, наклепники!

      Щоб і сліду вашого не було!

      Ми вологодські вчителі.

      Прекрасна школа. Дивний Вчитель.

      Але дивує дещо нас.

      Я – фізик сам.

      Коли б він фізиком був, то не писав би,

      Що в оранжереї вони створюють

      Штучний грім, і блискавку,

      І штучний дощ. Се ж нісенітниця!

      Я сам – біолог.

      Або – гній на поле по трубах.

      Сконструювали, пише, учні.

      Що? Насосами? Пульпою?

      Все вигадане до кінця.

      Неконтрольованість фантазії.

      Ви, знаєте, мене спровокували.

      Я сам з Одеської області,

      Я сам, я сам його обожнюю.

      Аж раптом отаке: читаю якось,

      Що учень його виростив пшеницю —

      Шістдесят центнерів з гектара.

      І я благав у долі: пронеси,

      Щоб не довідавсь Ремесло про це

      А чи Лук’яненко, – який скандал!

      А йому це навіть байдуже —

      Десяток центнерів туди,

      Десяток сюди – великим легко

      Їх перекидати?!

      Або ще таке пише:

      Дерево в саду виростили

      І все прищепили на ньому:

      Сливи і груші, яблуні і абрикоси.

      Подумайте! Просто – дерево життя.

      Просто – груші на вербі.

      І я благаю в долі – захисти,

      Пронеси його од фантазій,

      Ізціли його реалізмом,

      Дай йому в чисту душу

      Ясності і прозірливості —

      Не занось його на поворотах!

      Та як ви можете, шановні!

      Дрібнитись як ви можете, шановні!

      Умийте он ракету – в неї сопла замурзані!

      Корабля підсушіть – він океанами йде!

      Сонцю прочистіть протуберанці!

      Це вічна людська драма:

      Ми не вміємо розпізнавати велике,

      Коли воно надто близько до нас,

      Нам ліньки задирати свої голови,

      Щоб Арарат побачити за хмарами,

      Нам зіркості бракує,

      Щоб обриси його пізнати розумом.

      Життя його і творчість —

      Це ж багатство національне,

      Тож бережіть його, немов зіницю ока.

      Коли ще родиться такий, як він, учитель.

      Десь літ за п’ятдесят, а може, і всі сто!

      А може, і пізніше, вчителі!

      Хіба ж книжки його – це інвентарна книга,

      Де можна все помацати рукою?

      Хіба у вченім мрійник не живе?

      Яка ж духовність – так! – високогірна

      Панує в його школі, в його книгах,

      За цю духовність сонячну, за радість,

      Що СКАЧАТЬ