Оріон Золотий. Театр (збірник). Іван Драч

Чтение книги онлайн.

      Ви – не вчителька!

      От бачите! Який синочок!

      Зайдіть із ним до школи, до директора.

      Вже в мене сил нема…

      Павлик, синочку! Вона ж для тебе,

      Для тебе ж старається, Павлику!

      Я її ненавиджу. Вона для мене —

      Чорніша смерті. Не піду я в школу!

      Піду на фабрику.

      Ти що? Та я от заміж

      Все через тебе не виходжу,

      Я – все для тебе, щоб ти вчився,

      А ти – на фабрику! До мене ж, Павлику,

      Зуботехнік сватався…

      От і виходь. Я тут при чому!

      Он ти який! Скажи мені, синочку,

      Чого вона на тебе так, скажи?

      Ти ж восьмирічку добре так скінчив,

      А у дев’ятім – просто прірва

      Якась розверзлася… Ну, не мовчи, скажи…

      Чого ти все: скажи, скажи! Хай пропадом

      Ця школа пропаде!

      Він і не міг сказати Вам усього.

      Вона його й не кликала Піщаним,

      А тільки – Довгим, Довгошиїм,

      Та Безтолковим…

      А якось прорвало —

      То просто Байстрюком і обізвала!

      Ну, Довгошиїй, ти виконав

      Домашнє завдання?

      У мене не було лінійки.

      Він не зробив уроку не тому,

      Що не було лінійки.

      Урок же задавала вчителька,

      Яка його щоденно ображала.

      А ти не тільки Недоумкуватий,

      А ще й Брехун, Брехунчик.

      Вийди геть із класу!

      Піду і більше не прийду.

      Не смій без матері приходити.

      Піщана, а ви чому

      У школу не прийшли?

      Ваш Павло

      Не виконав домашнє завдання,

      І пішов по вас.

      Раз так, гаразд,

      Про все я розповім

      Директорові фабрики,

      Де ви працюєте. Нема вже слів.

      О, ви не знаєте, я йшла,

      Од сліз не бачила дороги.

      Як соромно і як образливо,

      Коли тебе на вулиці облаяли!

      О, як тобі не соромно!

      Мені через тебе нестерпно

      Дивитись людям в очі.

      Ви знаєте, стояли ми під школою —

      Павло і ми всі.

      Вона проходила – Чума,

      І СКАЧАТЬ