Оріон Золотий. Театр (збірник). Іван Драч

Чтение книги онлайн.

      Ну що ж! Раз так – тоді цвіти здорова,

      Щаслива будь, і до Дніпра приходь

      Коли-небудь скупатись – я чекатиму.

      О, коли б я знала,

      Що в школі його тричі виганяли,

      Хіба б його я відпустила!

      А зустріч ця з учителькою!

      Та що їм до мого синочка!

      Дізнавшись про загибель Павлика,

      Одна учителька таке сказала:

      «На одного дурня в школі

      Поменшало…»

      Як мені, матері, таке почути!

      Таж дайте мені знати, Вчителю,

      Де я не мала рації, а де вони,

      Бо я ж – проста робітниця на фабриці.

      Мо’, справді, треба бить дітей,

      Щоб нерви були в них міцніші.

      Так дядько Сидір мені радив.

      Я не могла – рука не підіймалась.

      Наймать когось було, чи як?!

      І ще мені такого хочеться,

      Щоб всі батьки про горе моє знали,

      Щоб знали всі – усенькі вчителі,

      І щоб ніде такого не бувало,

      Щоб учителі дітей дорослих

      Не посилали за батьками.

      Павло мій на голову був вищий.

      Іду за ним у школу —

      Він, як батько, а я за ним

      Дитятком чимчикую.

      Простіть мені, можливо, щось не так,

      То ви скажіть… І ще одне скажу:

      Як вчителів я поважала, господи,

      Як віруюча – Бога.

      Щоб я коли та слово проти вчителя!

      А зараз бачу – треба було, треба:

      Вона ж його таки й затюкала,

      Ота Чума, вона ж ні разу

      І слова не сказала, щоб по-доброму:

      – Давай-но, Павле, сядемо ладком

      Та розберемось, то воно і вийде!

      Учителька кричала, я – мовчала.

      Тепер же я кричу, а він – мовчить.

      Так от якого я листа одержав.

      Це крик душі людської. Лиш глухий

      Його не чутиме.

      Мовчали вчителі в тій школі,

      Пасивним був і комсомол.

      Павла знайшли в Дніпрі на третій день.

      Мені і досі моторошно жити —

      Я знаю вчительку його… А хвиля

      Все б’є у берег, наче дзвін, гримить.

      Невигідно мені тепер перечити,

      Але я мушу і своє сказати.

      Я не за те, щоб дядька Сидора

      Його матуся кликала з козою.

      Але він вдома, певно, був зализаний,

      А в школі шмаганий… словами, безперечно.

      Оця невідповідність і причина.

      Тут не лише учительки вина,

      А й матері…

      Я бачу все ж, що ви не проти

      Березової каші, тільки в міру.

      Як часто я зриваюсь на брутальність!

      А в мене нерви…

      Просто неможливо!

      А я, бувало, бив дітей не сам,

      А натяком… батькам давав у руки

      Той ремінець, якого не тримаю.

      Хай СКАЧАТЬ