Оріон Золотий. Театр (збірник). Іван Драч

Чтение книги онлайн.

      Мені нічого не потрібно.

      Ні вічна молодість,

      Ані докучливе безсмертя

      Не можуть дорівнятись до Любові!

      Найбільше диво світу – це Любов!

      Схопився бог за голову руками

      І геть пішов на небо.

      І відтоді людина стала

      Богом на землі.

      Нема нічого кращого від сонця,

      Яке в твоїх очах для мене сходить.

      Нема нічого кращого від сонця,

      Яке в твоїх очах мені палає.

      Нема нужденнішої на землі людини,

      Яка нікого у житті не любить.

      Хай славиться Любов – це вічне сонце,

      Яке людину творить із людини…

      Я – пан Вільох, Ян-Тадеуш, професор

      З Варшавського університету.

      Ваша школа може бути взірцем

      Для сільських шкіл Польщі.

      Війнуло на мене свіжим вітерцем.

      Сповідуюсь тут мигцем.

      Розберусь – слова будуть довші.

      А все ж якась лавина озону

      Шугнула в мою скептичну персону.

      Я – Калмоші Шандор, доцент з Угорщини,

      З педінституту, із міста Печа.

      Читав я книги ваші, друже,

      А зараз тут бачив те,

      Що в книгах ваших, юне й дуже,

      Весняним проліском цвіте.

      Ось в чому суть – тут віра в серце

      Дитяче є понад усе,

      А віра – те священнеє зеренце,

      Що стебла в небо понесе.

      Бо з найніжнішого ніжніший —

      З роси й води – дитячий світ.

      Коли ти добрий – будь добріший,

      Коли жорстокий – будь мудріший

      І вчись добра під старість літ.

      Нова людина – буде, буде!

      Її у кільчику зерна

      Побачив я в цей тихий будень —

      Із ваших справ встає вона!

      Із ваших книг встає вона!

      Мов колос з кільчика зерна!

      Я – Мировицький з Мирослава.

      Сюди мене пригнала слава

      Учителя цього. Я – вчитель сам.

      Йому не вірив ні на грам.

      Із Сумщини велосипедом

      Сюди пришпарив. Моїм кредо

      Є те – помацав, то повір,

      А так – не вірю я в папір!

      А він зумів-таки, зумів

      Підняти всіх учителів

      До рівня вчених і дослідників!

      А я собі одним з нахлібників

      Тепер ввижаюсь. Срамота!

      А вчились разом. Де ж мета

      Моя? На дні в чарчині!

      А дні скотились по стежині

      Кудись в яри, в тартарари

      Із юності, немов з гори.

      Скажи ж тепер мені, Учителю,

      Чи я звестись ще маю силу,

      Чи даром гнав велосипед

      До тебе – шпальтами газет

      Мене СКАЧАТЬ