Чужинець на чужій землі. Роберт Гайнлайн

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ але не виглядала такою дорогою; її ледь вловима сила була прихована, як кілька вбивчих крапель у напої. Джилл задоволено глянула на себе й піднялась на дах.

      Там вона загорнулася в накидку, щоб захиститися від вітру, і чекала на Бена Кекстона, коли черговий торкнувся її руки.

      – Тут машина, яка супроводжуватиме вас до салону Телбот, міс Бордмен.

      – Дякую, Джеку. – Вона побачила таксі з відчиненими дверима, готове рушити будь-якої миті.

      Джилл підійшла до нього і сіла. З її язика вже майже зірвався двозначний комплімент Бену за відвагу, коли вона побачила, що його тут не було. Таксі виявилося автоматичним; двері зачинилися, машина піднялася у повітря й описала коло. Коли таксі перетинало Потомак, Джилл чекала, сидячи на задньому сидінні.

      Таксі зупинилось на громадській парковці над Олександрією, і там Бен Кекстон сів у машину; таксі знову рушило. Джилл холодно глянула на Бена.

      – Які люди! Відколи це твій час став таким цінним, що ти відправляєш робота забрати жінку?

      Він нахилився, поплескав її по коліну й спокійно промовив:

      – На те є причини, крихітко, є причини… Я не можу дозволити, щоб хтось бачив, як я забираю тебе.

      – Чудово!

      – І ти не можеш собі дозволити, щоб хтось бачив, що тебе забираю я. Тож охолонь. Я перепрошую. Я падаю в пилюку. Я цілую твої маленькі ніжки… Але так було треба.

      – Хм… У кого з нас моральний розлад?

      – В обох, і в кожного по-різному, Джилл. Я ж журналіст.

      – Я вже думала, що ти хтось інший.

      – А ти медична сестра в лікарні, куди вони привезли Людину з Марса. – Він витягнув руки й знизав плечима.

      – Продовжуй. Тому я не гідна зустрічі з твоєю матір’ю?

      – Тобі дати карту, Джилл? Тут більше тисячі репортерів, не рахуючи прес-агентів, жадібних до грошей нишпорок, вінчелів[6]а ліппманів[7]які масово прибувають сюди з того часу, відколи приземлився «Чемпіон». Кожний з них намагається взяти інтерв’ю у Людини з Марса – і я теж. Наскільки мені відомо, це ще нікому не вдалося. Думаєш, було б розумно, якби нас побачили разом біля виходу з лікарні?

      – Хм… Напевно, ні. Але я не дуже добре розумію, до чого ти ведеш. Я ж не Людина з Марса.

      Він глянув на неї.

      – Та звісно ж, що ні. Але, можливо, ти зможеш мені допомогти зустрітися з ним. Саме тому я і не хотів, щоб хтось бачив, як я тебе забираю.

      – Що? Бене, ти перегрівся на сонці. Його охороняють морські піхотинці. – Вона думала про те, що їй самій варта не завдасть значних труднощів, проте вирішила про це не згадувати.

      – Так і є. Тож і обговорімо це.

      – Не розумію, про що тут іще говорити.

      – Пізніше. Я не маю наміру починати розмову, поки не задобрю тебе тваринними протеїнами та етанолом. Спершу поїмо.

      – Тепер ти говориш розумні речі. Де? Невже в тебе вистачить грошей на «Нову конвалію»? Ти тепер так багато заробляєш?

      Кекстон спохмурнів:

      – Джилл, якби ми збиралися повечеряти в ресторані, я СКАЧАТЬ