Чужинець на чужій землі. Роберт Гайнлайн

Чтение книги онлайн.

      Джилл замислилася.

      – Не знаю, як це описати. Ні, знаю! Бене, ти коли-небудь бачив янгола?

      – Ти – мій янгол. А інших – ні, не бачив.

      – Що ж, я теж ні. Але якби це трапилося, то він саме так і виглядав би. Ці старі, мудрі очі на абсолютно спокійному обличчі з виразом неземної невинності.

      Вона знітилася.

      – Неземний – це, звичайно, правильне слово, – повільно промовив Бен. – Хотів би я його побачити.

      – Я б теж цього хотіла. Бене, чому вони стільки всього роблять лише для того, щоб тримати його під замком? Він й мухи не скривдить. Я в цьому впевнена.

      Кекстон схрестив пальці.

      – Перш за все вони хочуть його захистити. Він виріс у марсіанській гравітації, тому, очевидно, слабкий, як кошеня.

      – Так, звичайно. Це одразу кидається у вічі. Але слабкість м’язів не становить небезпеки: міастенія куди гірша, і ми можемо з цим впоратися.

      – Напевно, вони хочуть захистити його від хвороб. Він як ті експериментальні тваринки у Нотр Дам: ніколи не був на відкритому просторі.

      – Звісно, ну звісно ж, ніяких антитіл! Але з того, що я чула… Лікар Нельсон, хірург на «Чемпіоні»… Я хочу сказати, що він, Нельсон, займався цим впродовж зворотної подорожі. Повторювані взаємні переливання крові, аж доки половина його крові не заміниться.

      – Справді? Чи можу я використати це, Джилл? Оце новина.

      – Добре, але не посилайся на мене. Вони дали йому імунітет від всього, навіть від запалення надколінної сумки. Але, Бене, навіть якщо вони хочуть захистити його від інфекцій – нащо виставляти військових охороняти його палату?

      – Хм… Джилл, я дізнався дещо, чого ти точно не знаєш. Я не міг використати це, тому що мушу захищати свої джерела – так само як і тепер тебе. Але я розкажу тобі це; лише застерігаю: не базікай.

      – О, добре.

      – Це довга історія. Налити ще?

      – Ні, краще стейк. Де кнопка?

      – Ось.

      – Добре, натисни на неї.

      – Я? Ти запропонувала приготувати вечерю. Де той дух дівчинки-скаута, яким ти так хизувалась?

      – Бене Кекстоне, я ляжу просто тут, у траві, й помру з голоду до того, як дотягнуся, щоб натиснути кнопку, розташовану в шести дюймах від твого великого пальця на правій руці.

      – Як забажаєш. – Він натиснув кнопку й повідомив кухні, щоб принесли замовлену страву. – Але не забувай, хто приготував вечерю. А зараз – Валентин Майкл Сміт. Перше, де зароджуються сумніви, – просто в його імені: «Сміт».

      – Повтори, будь ласка.

      – Сонечко, твій приятель перший задокументований міжпланетний байстрюк. Я мав на увазі – «дитя кохання».

      – Якого чорта?

      – Будь ласка, висловлюйся так, як це повинна робити леді. Пам’ятаєш щось про команду «Посланниці»? Не зважай; я вкажу на важливі моменти. Восьмеро людей, чотири подружні пари. Дві пари: капітан і місіс Бренти, доктор і місіс Сміти. Твій друг з ангельським обличчям, скоріше за все, син місіс Сміт від капітана СКАЧАТЬ