Чужинець на чужій землі. Роберт Гайнлайн

Чтение книги онлайн.

      – Сядь.

      – Ні, я хочу, щоб мої ноги пам’ятали це завтра, коли я буду на роботі.

      – Як хочеш. – Він зайшов до буфетної, де змішав напої.

      Трохи згодом вона подріботіла за ним, виглядаючи вже зовсім по-домашньому. Стейк чекав у багажному ліфті разом із запеченою картоплею, яку потрібно було лише розігріти. Вона нарізала салат, поставила його у холодильник, потім встановила на плиті режим стейку на грилі, щоб одночасно підігріти і картоплю, проте раптом зупинилась.

      – Бене, у цієї плити є дистанційне керування?

      – Звичайно.

      – Ну тоді я не можу його знайти.

      Він вивчив налаштування контрольної панелі, потім клацнув вимкнену опцію.

      – Джилл, а що б ти робила, якби довелося готувати на відкритому вогні?

      – Я б гарно вилаялась. Я була дівчинкою-скаутом, до того ж не найгіршою. А що б ти робив, розумнику?

      Бен не відповів, підняв тацю й пішов у вітальню. Джилл пройшла, притримуючи сукню, щоб не зачепити траву. Вони серйозно налаштувалися на мартіні. Навпроти Бена стояв замаскований під акваріум стереовізійний блок. Бен увімкнув його, і гуппі з тетрасами зблідли, звільняючи місце коментатору – добре знаному Августу Ґрівзу.

      – …майже достеменно відомо, – говорило стереозображення, – що Людину з Марса постійно тримають під впливом снодійного, щоб вберегти від викриття цих фактів. Це може надзвичайно сильно збити з пантелику правління, якщо…

      Кекстон вимкнув блок.

      – Друзяко, – сказав він весело, – ти не знаєш і половини того, що відомо мені. – Він спохмурнів. – Хоча ти можеш мати рацію в тому, що уряд тримає його під снодійним.

      – Ні, це не так, – раптом сказала Джилл.

      – Що? Що не так, солоденька?

      – Людину з Марса не накачують снодійним, – сказавши зопалу більше, ніж хотіла, вона поспіхом додала: – За ним постійно наглядають санітар та лікар, але не було жодних розпоряджень щодо заспокійливих.

      – Ти впевнена? Ти ж не одна з його медсестер, правда ж?

      – Ні. Там тільки санітари. Гм… більш важливий той факт, що жінкам заборонено до нього заходити і за виконанням цього наказу стежать кілька морських піхотинців.

      Кекстон кивнув.

      – Я чув про це. Річ у тому, що ти не знаєш, чи дають вони йому ліки, чи ні. Чи не так?

      Джилл розглядала свій порожній келих. Її дратувало те, що Бен їй не повірив; але вона розуміла, що повинна перевести тему на себе, щоб повернутися до вже сказаного.

      – Бене? Ти ж не здаси мене?

      – Здати тебе? Як?

      – Будь-яким чином.

      – Гм… Я багато чого знаю, але йду далі.

      – Добре. Спочатку налий мені ще.

      Щойно він це зробив, Джилл продовжила:

      – Я знаю, що вони не дають йому ліків, тому що говорила з ним.

      Кекстон повільно засвистів:

      – Я знав. Коли я прокинувся СКАЧАТЬ