Чужинець на чужій землі. Роберт Гайнлайн

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Колумб вмовив Ізабеллу закласти свої коштовності. Єдине, що мене хвилює, – так це те, що я можу наштовхнутися на ще одного фальшивого електрика…

      – Єдине, що хвилює мене, – це я сама, – перебила Джилл. – Для тебе це просто історія, а для мене – кар’єра. Вони відірвуть мені голову, ноги, а потім залізницею вивезуть з міста. На цьому моя кар’єра медсестри закінчиться.

      – Гм… Ось воно що.

      – Так і буде.

      – Леді, ви пропонуєте мені хабар?

      – Наскільки великий хабар? Він має забезпечити мене до кінця мого життя в Ріо.

      – Що ж… історія варта грошей, звичайно, але не очікуй, що я перебиватиму ціну «Об’єднаної преси» чи «Рейтерз». Як щодо сотні?

      – Ким ти мене вважаєш?

      – Ми вже обговорили це, ми торгуємося. Сотня і п’ятдесят?

      – Налий мені ще і знайди для мене номер «Об’єднаної преси».

      – Це Капітолій 10-9000. Джилл, ти вийдеш за мене? Це найбільше з того, що я можу.

      Вона здивовано глянула на нього:

      – Що ти сказав?

      – Ти вийдеш за мене? Потім, коли вони виженуть тебе з міста, я чекатиму тебе на виїзді і врятую від жалюгідного існування. Ти повернешся сюди, охолодиш пальчики в моїй траві, у нашій траві й забудеш свій сором. Але спочатку ти маєш гарно постаратися і провести мене в лікарню.

      – Бене, ти говориш майже серйозно. Якщо запрошу Справедливого Свідка, ти повториш свою пропозицію?

      Кекстон кивнув.

      – Джилл, ти сильна жінка. Пиши Свідку.

      Вона встала.

      – Бене, – сказала м’яко, – я не хочу втягувати тебе в це.

      Вона скуйовдила його волосся та поцілувала.

      – Ніколи не жартуй про одруження зі старою дівою.

      – Я не жартую.

      – Я здивована. Витри помаду, і я розкажу тобі все, що знаю. А потім ми подумаємо, як ти зможеш це використати, не посилаючись на мене. Цього достатньо?

      – Більш ніж достатньо.

      Вона детально все йому розповіла.

      – Я впевнена, що він не під таблетками. Я точно знаю, що мислить він раціонально, хоча звідки така впевненість, я пояснити не можу. Він говорить дуже дивно і ставить дурні запитання, проте я переконана, що він – не психічно хворий.

      – Він був би незвичайним, навіть якби не говорив дивно.

      – Що?

      – Скористайся головою, Джилл. Про Марс нам відомо небагато, але ми знаємо, що Марс дуже не схожий на Землю. А також те, що марсіани, хоч би які вони були, – це точно не люди. Уяви, що тебе несподівано кинули десь глибоко в джунглях у плем’я, яке ніколи не бачило білої жінки. Чи знатимеш ти всі тонкощі культури, яких там навчаються впродовж усього життя? Чи не буде твоя розмова здаватися їм дивною? І це дуже м’яка аналогія: думаю, що правда в цьому разі щонайменше у сорок мільйонів разів незрозуміліша.

      Джилл кивнула:

      – Я зрозуміла… І саме тому не звертала уваги на його дивні зауваження. Я ж не ідіотка.

      – Ні, ти справді СКАЧАТЬ