Страшний Суд. Василь Басараба

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ деревах подекуди виблискувало дощовими краплями листя.

      Та гроза почалася так раптово, так блискало і гримотіло, лило як із відра, що можна було вважати її головною подією дня. Це якби не вранішній візит Богдана, а потім не пригода з дідом. Коли влетів у веранду отой кремезний молодик із криком: «Эй, люди, помогите, старику плохо!» – усі кинулися до врем’янки. Дід швидко прийшов до тями, йому дали таблетку і вклали в постіль.

      Ті обидва гості невдовзі, ледь вщухла злива, зникли за воротами, пообіцявши навідатися «в другой раз»…

      Ольга стояла біля гастроному, виглядаючи Богдана. Уже сьома минула. Мав би бути, але чомусь нема. «Чекатиму і не піду звідси нікуди», – мовчки повторювала сама собі. Потім зринули в пам’яті слова з пісні «Я звідси не поїду, кохання не залишу…», і Ольга усміхнулася сама до себе.

      Одначе хвилини збігали, а Богдана не було видно ні здалеку, ні зблизька. Натомість запримітила на тому боці вулиці Таню з Віктором. Вони теж побачили її. Таня звіддалік помахала рукою.

      – Олю, привіт, – почулося в цю мить за спиною.

      Озирнулася й побачила того, кого найбільше не хотіла б зустріти. Жора дивився на неї хитруватими очима й усміхався на весь свій широкий рот.

      – Ти мене чекаєш, а я припізнився, – самовпевнено вів Жора. – Правда, сусідко? То я дико ізвіняюсь. Канєшно, я свиня, але я виправлюсь. Пішли в кабак, з мене шампанське. А може, і коньяк. Жора не жадний, а бабки є…

      Жора ніяким сусідом не був. Він жив на їхній вулиці, але через чотири хати. Не раз, зустрічаючи її, набивався в кавалери, якось ніби мимохідь, знічев’я. А віднедавна посеред вулиці женихатися почав, теж ніби між іншим. Прямо говорив: «Виходь за мене, за мною не пропадеш». Вона на те сміялася й казала: «Я й без тебе не пропаду».

      – Ні, Жоро, ти знов промахнувся, не тебе я чекаю. Іди собі своєю дорогою, – відповіла йому, але це Жору не знітило.

      Він так же самовпевнено й кривувато шкірився й далі жонглював словами. Жора завжди був таким нахабним і балакучим, легко кидався готовими фразами.

      – Напрасно, дорогенька, мене отвєргаєш, я відчуваю, що ти моя судьба. Дивись, лови момента, а то упустиш і будеш жаліти. Чим я тобі не пара: молодий, здоровий, красівий, діловий, веселий і вопще…

      У цю мить підійшли Таня з Віктором, привіталися. Жора на півслові перервав свою тираду і стояв, поводячи головою вправо, вліво. А оскільки Ольга заговорила з Танею й Віктором, Жора ще трохи потоптався збоку, а тоді махнув рукою.

      – Ну, ладно, я почалапав. А ти, сусідко, подумай над моїм предложенієм…

      Ольга промовчала, а Таня здивовано підняла брови.

      – Що за кавалер? Уже й пропозицію тобі зробив? Ну-ну, а я-то думала, що ти тут когось іншого виглядаєш…

      – Ти правильно думала, – усміхнулася Оля. – Якраз не когось, але зовсім іншого.

      – Даремно чекаєш, не буде Богдана Васильовича, – озвався Віктор. Тепер Ользі настала черга дивуватися.

      – Як не буде? А ви звідки знаєте? І взагалі, де це ви тут узялись у наших краях?

      Таня СКАЧАТЬ