Страшний Суд. Василь Басараба

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Звісно, увечері. Я тоді і в село встигну, і на застілля не запізнюся.

      – Значить, вносимо корективи: у суботу, на шосту вечора. Так буде добре?

      – Чудово.

      – Отже, домовилися. Мені й самій так краще, на вечір. А то ж як зазвичай буває: отой урочистий обід непомітно переходить у вечерю, яка затягується до пізньої ночі. Особливо як зійдуться його колеги з роботи – Микола й Петро. Такі вже заядлі та запеклі, тримаються до останнього. Та й Віктор серед них не вирізняється. Ото вже трійця, нерозлийвода.

      Таня незлобливо усміхалася на свою згадку про чоловікових друзів, казала, що в них не спаяний, а «споєний» колектив. Добре те, що на ногах уміють триматися й голову ніхто не втрачає остаточно. Хоча, буває, її зранку в руки хапають, щоб не загубити. Це ж треба здоров’я мати, щоб так триматися! Ото часом вип’є звечора добряче, а наступного дня, під обід уже, як огірочок, жодного сліду від учорашнього. Головне, що нема в нього звички похмелятися. Нічого, крім розсолу або чаю, у руки зранку не бере. А це вже добре, бо так би давно в запої був. Як казав там хтось: «Я тільки раз випив, а все життя похмеляюся…»

      Таня на хвилинку замовкла, перевела подих, а тоді перейшла на іншу тональність:

      – А тепер, Васильовичу, друга новина, ще гарніша. Дзвонила Оля, коли ви на операції були, передавала вам гарячі вітання й веліла сказати, що чекає вашого дзвінка. У них уже телефон запрацював, нарешті відремонтували, щось там на лінії було. Так і каже: «Два дні телефонувала з автомата, та ніяк застати не могла ні на роботі, ні вдома». Що ж це ви, Васильовичу, дівчину до такого відчаю довели? На вас не схоже…

      – О, це справді гарна новина. А то я й сам накручую телефон, а в них тільки довгі гудки і мовчання у відповідь. І вчора, і сьогодні. Зараз перевірю.

      – То я пішла з почуттям виконаного обов’язку.

      На порозі вона усміхнено озирнулася й легенько причинила за собою двері.

      У неї стільки оптимізму, що в будь-якій ситуації не втрачає почуття гумору. Веселим настроєм, жартами намагається подолати не тільки малі, а й більші труднощі в житті. Такий же Віктор. Якраз у цьому вони зійшлися. І все в їхній сім’ї ладиться. Хоч аж ніяк про них не скажеш, що легковажні чи безвольні в чомусь. Усе на вищому рівні: і на роботі, і вдома. Що запланували, того досягнуть обов’язково наперекір усьому.

      Але найбільше імпонує йому в цій сімейній парі, у характерах обох, гостре почуття справедливості, чесність і щирість. Правду в очі кажуть, не ховаючись за недомовками, за хитросплетінням слів. І для Віктора, і для Тані чорне – це чорне, а біле – то біле. Ніякої облуди, ніяких напівтонів, темніших чи світліших відтінків. Є добро, є зло, а між ними – чітка і рельєфна межа.

      Саме в цьому і зійшовся з ними так легко й відразу. І стільки років дякує долі за те, що вони поруч. З ними легко й надійно в цій життєвій круговерті.

      Здається, зовсім недавно вони з Лідою були на їхньому весіллі. Ніби вчора. Віктор хрестив їхню Юлечку і відтоді став звертатися до нього «кум» і на «ви». «Так СКАЧАТЬ