Страшний Суд. Василь Басараба

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з ним завжди, щоб мала свою домівку, щоб завжди поруч із нею були батько і мати, щоб це була сім’я.

      Ось уже четвертий рік минув відтоді, як сталася та біда. Ліда померла цілком несподівано при пологах. Дитини теж не вдалося врятувати…

      Ті дні й ночі промайнули ніби в якомусь страшному сні. Усе сприймалося віддалено й розмито, як у тумані. Згадати щось конкретне й чітке було важко. Тільки відчуття власного відчаю, безсилля, гіркий присмак туги й безвиході.

      Богдан відігнав від себе ті спогади й підняв телефонну трубку. Ще вранці домовився з Олегом, що той завезе його в село до матері. У неї Юля, тож їхати має обов’язково. Дві години туди, дві – назад, і там із годину треба побути. До вечора встигне повернутися.

      3

      Дід стояв у дворі й гладив собаку, куйовдив шерсть на загривку, посмикував за вуха. Ще й прибалакував до нього, суворо й заспокійливо повторюючи: «Барс, Барс, хороший пес, маладєц… Барс, Барс, маладєц…»

      Собака спідлоба зиркав на господаря, був насторожений і напружений. Вочевидь, те загравання і похвальба не дуже йому подобалися, але нічого не вдієш. Тримався й терпів.

      Дід зиркнув на Ольгу й похмуро, якось аж нервово запитав:

      – Хто то приходив?

      Ольгу враз зупинила ота небувала цікавість. Зазвичай діда ніби ніщо не обходило, ходив собі осторонь від усього, що коїлося у дворі. А оце, бач, аж за ними вслід вийшов зі своєї хатини, та ще й запитує.

      – Це до мене, діду, мій добрий знайомий…

      Дід кинув собаку, став ближче, знизав плечима.

      – А що йому треба було?

      – Нічого. Просто зайшов провідати, давно не бачилися. А що вам, діду, до того?

      Дід щось буркнув собі під ніс, глянув на ворота, лице його ще більше покрилося багрянцем. Сказав уже якось роздратовано:

      – Як то що? Ходять тут, панімаєш, разниє, собаку оно дразнять. Перепугали його на смерть, до сіх пор дрожить…

      – Та нічого вашому собаці не сталося. Прив’яжіть його в себе за врем’янкою, а то припнули біля воріт оте страховидло. Справді перелякає когось до смерті або зірветься і загризе. Тоді будемо мати мороку…

      – Так я про то ж і говорю: ходять тут разниє, собаку дразнять. Ще сорветься і порве. Кому ето нада?

      – Ти чого, старий, до дитини пристав? – визирнула з дверей хатини баба Настя. – Чого заводишся? Ішов би до хати, полежав трохи, а то чомусь розійшовся не на жарт, ніби тебе ґедзь укусив.

      – Я правду говорю, – огризнувся дід і почвалав у врем’янку.

      Ця хатина стояла трохи збоку від великої хати. У ній, скільки Оля себе пам’ятає, жили дід із бабою, а вони з мамою, татом і братом Андрієм – у більшій, новій хаті. Правда, Андрій зараз уже одружений, живе у Києві, служить там у війську.

      – Заспокойся, дитино, не переймайся, – співчутливо говорила баба Настя, ступаючи вслід за Ольгою до її кімнати. – Не знаю, СКАЧАТЬ