Страшний Суд. Василь Басараба

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ озирнувся на Йосиповича й промовчав. Олег із подивом глянув у дзеркало й вигукнув:

      – Я не знав. А це точно правда. Як я, чуєте, сам до цього не додумався? Бувало, не раз замислювався, що значить ота недовершена фраза «Москва сльозам не вірить», а як воно далі, допетрати не зміг. А то, чуєте, просто, як двері…

      Сергій поблажливо усміхався й мовчав. Він сидів позаду поруч із батьком, позиркував, як пролітають за вікном бронзові сосни і зграйки беріз поміж ними.

      Невдовзі звернули з траси на лісову дорогу, що була добре вкочена колесами. За пагорбом зблиснуло вдалині поміж дерев срібним дзеркалом озеро.

      Олег озирнувся назад, і хоч не побачив Сергія в себе за плечима, однак присмирніло сказав:

      – Ти вже вибачай, Сергію, що ми тут у політику вдалися. Це ж ми, чуєш, не про тебе. Це про те, що припекло.

      – Та ні, нічого, – озвався Сергій, – я ж знаю, що не про мене. А ви правду кажете. Кажіть, я послухаю…

      – Ой, дорогенький, а ти ніби сам не знаєш, – глянув на сина Йосипович. – Знаєш ти добре, про що мовиться, сам бачиш…

      – Знати – знаю, а все ж цікаво ще раз почути такі правдиві речі. Признаюся чесно, там таких розмов у гурті ми не заводимо. Хіба що десь інколи між своїми, і то впівголоса. Удома, наприклад, на кухні, або хто прийде з друзів, земляків, то за чаркою поговоримо. А з корінними москвичами про це якось не заведено згадувати. Хоча серед моїх колег на роботі є гарні росіяни, такі, про яких говорять «душа нарозпашку». І розумні, і культурні, і привітні, і з широким мисленням, словом, демократи… А спробуй скажи щось такому про права України та їхні утиски, зразу крижаніє весь, волосся йому на загривку стає дибки. І вже ти для нього ніякий не друг і не брат, а просто хохол, і балачка його якщо не гнівна, то зневажлива. Отак і живем отам, на Москві.

      Олег зупинив машину при березі, повернувся до Сергія, глянув йому в очі:

      – То на біса вона тобі, вертайся додому, як багато вернулося. А то в нас як виходить: «Хай живе кацап на Україні, а хохол на Сахаліні…» Вертайся, Сергію, поки ще можеш.

      – Та я й сам про це думаю. Та й то не про себе, а заради дітей. Хоча ми вдома й говоримо з ними по-своєму і в недільну школу обоє ходять, але добре бачу й знаю, що важко їм борсатися в тому російськомовному морі. Рідна мова для них стає просто екзотикою, без якої можна жити, цяцькою, яку приховують від чужих завидющих очей. Тож мушу вертати додому, якщо батько он прийме. – З усміхом Сергій зиркнув на Йосиповича.

      – Та ти тільки балакаєш, а толку… Скільки років уже вертаєшся і не можеш вернутися, – Іван Йосипович сказав це без тіні докору, але з гіркотою. – Якби ви знали, дорогенькі, як ми рвалися додому з того Сибіру, рвалися всі, кого під конвоєм повивозили, і при першій же нагоді, коли стало можливим, зривалися з обжитих місць і летіли в рідний край… А тут самі, добровільно, без примусу поїхали, поприживалися там, і вже їм нічого не треба. Уже й мову забули, уже й по-чужому СКАЧАТЬ