Страшний Суд. Василь Басараба

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ казав, то підемо, – здивувався сам собі. Це ж минулого разу мимохідь прохопився про те джерело, а вона й запам’ятала.

      – Отож-бо йдем? – засвітила оченятами.

      – Підемо, якщо будеш чемною й слухняною…

      – А хіба я в тебе не слухняна? І в бабусі слухняна, і в діда Льоні. І в себе теж слухняна, – казала, зазираючи в очі.

      Стежкою через садок, а далі повз картоплю й город пішли на луг. У березі поміж буйноцвіттям трав добрели до річечки. Через кладку не наважилася сама ступати, то взяв на руки й переніс. Далі знов бігла попереду по траві.

      Джерело під пагорбом, під розлогими вербами, було таке, як і колись. Жило й дихало. Усередині чистого дзеркала на піщаному дні потужним струменем виривалася з глибин срібна вода, граючись піщинками й черепашками, вилискуючи тремтливими переливами.

      Криничка була обрамлена стемнілими дошками, що знизу взялися зеленим мохом. Дзвінким струмочком чиста вода мерехтіла донизу, невтомно долаючи шлях до недалекої річечки.

      Юля стояла й зачаровано дивилася, як пульсує, б’є з глибин земних нестримна вода, граючи жовтими піщинками й білими черепашками. Він і сам не міг відірвати очей від того джерельного виру. Це джерело, як і колись давно, було для нього дивом, незбагненною таїною природи. Бував тут малим і в зимовій порі, коли, засипане снігами, воно навіть у найбільші морози не замерзало, а виривалося з глибини так само потужно, як і цього літнього дня.

      Коли відступили на крок, Юля здивовано вигукнула:

      – Ой, там хмари пливуть. Там небо вже. І сонце…

      У джерельному плесі відбивалася небесна глибінь із білими хмаринками у дзвінкій блакиті.

      Стежкою від джерела Юля мовчала, зосереджено дивлячись уперед, туди, де виднілася їхня хата. Уже коли переніс її через кладку й поставив на траву, глибокими джерельними очима глянула на нього й несподівано мовила:

      – Таточку, ти знайди мені маму. Таку, як моя мама була…

      Обійняв, пригорнув до себе донечку, поцілував і сказав притишено, майже пошепки:

      – Ми разом знайдемо, Юленько… Добре?

      Юля ствердно кивнула головою й побігла вперед заквітчаними травами.

      15

      Уночі не спалось і вдень не мав спокою. Усе думав, думав, шукав і не знаходив виходу. Човгав у дворі, виходив на вулицю, вертав у хату і сидів у кутку, вдивляючись у вікно. Уже й баба те запримітила й занепокоїлася:

      – Що ти, старий, нипаєш, місця собі не знаходиш?

      Махав байдуже на те рукою і не казав нічого.

      Коли ж одного разу баба таки доп’ялася впритул і стала допитуватися:

      – Може, тобі, Пашо, болить що, то скажи, не мовчи, може, що сталося? – мусив озватися:

      – Ти що, стара, не діждешся, – глянув сердито.

      А оскільки Настя не відступалася, зазирала в очі й казала, щоб не дратувався й говорив правду, то відтанув трохи від її турботливих СКАЧАТЬ