Страшний Суд. Василь Басараба

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – переважно жінки з дітьми, баби й діди. Триповерхові нари й вузькі проходи між ними. Вікна забиті дошками. Для туалету дірка в підлозі в кутку вагона. Довго стояли в тупику, душилися в тому вагоні. Уже й лік загубили дням і ночам. Діти кричать, плачуть, жінки голосять, темінь, дихати нема чим. Удень допадешся до вікна, визираєш крізь щілини, людей бачиш на станції. Охоронці під вагоном перегукуються. Їсти не давали. Воду приносили, але її не вистачало.

      Одного разу прокинувся, чую: вагон хитається, колеса вистукують. Нарешті нас повезли. Уже ніби й зраділи всі, наче від того легше стане. Більше місяця везли за той Урал. Стіни обмерзлі, інеєм взялись, у щілини сніг замітає. Холодно, голод, сморід, із усіх кутків кашель не втихає. Раз на день відкриють двері, подадуть якоїсь баланди й тухлих оселедців, глевкого хліба. Ото й усе. Добре тим, у кого ще домашні припаси не закінчилися. А найбільше мучила спрага від оселедців. Кашель, крик, плач дітей. Води принесуть – розхапають, і знов нема.

      Уявіть собі, дорогенькі, отак у тій душогубці цілий місяць. Навіть зараз дивуюся, як людина може витримати таке. Правда, не всі витримували. Мертвих забирали не відразу, бувало, по два-три дні лежали, захололі, на нарах.

      Висадили нас на якійсь станції в тайзі на сніг і мороз, погнали під конвоєм у ліс. Поселили в старі бараки. Зразу ж стали ганяти на роботу. Валили дерева, будували нове селище. Морози до сорока градусів, снігу багато. А взуття було погане, тож обмотували ноги онучами. Одяг теж такий, що пробирає наскрізь. Руки відмерзають. А охорона похмура й зла. Крім крику й мату, від тих конвоїрів не почуєш нічого. Ставилися до людей, як до худоби.

      Та хіба про все розкажеш словами, дорогенькі мої? Слів нема таких, щоб передати всі ті страждання й знущання. То було пекло на землі, то була страшна кара на голови безневинних. Бо що кому зробили ті покірні залякані люди, ті безгрішні діти, яку загрозу вони несли тій сатанинській державі, за що їх було так катувати? Ніхто не скаже, бо не знає. А хто ті кати були, що взяли на себе право вершити страшний суд на землі? Нема відповіді… Нема…

      – Та відомо хто. То були слуги сатани, антихриста, пекельні слуги. Вони ще й досі живуть безкарно, живе їхнє кляте поріддя на цьому світі, – озвався на те Олег, – але на інше запитання – за що? – відповіді справді нема. Навіть ті кати самі не знають істини, хоча на своє виправдання знайдуть немало аргументів. Повторюють стару брехню своїх ідейних вождів і, схоже, самі в те вірять. Але брехня є брехня, і все тут. А то не люди, а звірі, бездушні тварі зі звіриними інстинктами, одного прагнуть – щоб тільки наситити своє хижацьке нутро, на гóрі інших побудувати власне благополуччя…

      – Жили ми там, на засланні, десять років. Хоч людей змусили підписатися на вічне життя в тайзі, усі мали двічі на місяць відмічатися в комендатурі. Потім це відмінили, бо куди втечеш, як додому тисячі кілометрів? Аж по смерті Сталіна потроху почали випускати людей із таборів. У 1957 році нам видали документи, що дозволяли повернутися у СКАЧАТЬ