Страшний Суд. Василь Басараба

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ своїх порятували…

      – То правда, дорогенький, твоя правда, – погодився Іван Йосипович і спитав: – То виходимо чи далі поїдемо?

      – Виходимо! Куди ще далі? – Олег рвучко вискочив із машини.

      Сонце вже зійшло, але ховалося за деревами. Над застиглим плесом гойдався легенький туманець.

      2

      Розбрелися по прибережній траві, прихопивши із собою вудки. Олег раз, удруге шерехнув по воді вареним горохом, зрешетив сонну гладінь, і за якусь мить загойдалися і відразу ж завмерли на плесі поплавки…

      Першим потягнув Сергій, збурунивши воду. Розхлюпуючи навсібіч срібні бризки, на берег вилетів, затріпотів у траві дебелий карась.

      Далі клюнуло в Олега і Йосиповича. За ними знову поволік Сергій. Риба була різна: коропці, верховодки, карасики. І ось нарешті ворухнулися, поринули й виринули на поверхню обидва Богданові поплавки. На підмогу підоспів Сергій, перехопив одну вудку й невдовзі висмикнув із води чималу верховодку. Богданові ж довелося добряче поморочитися. Щось важке і вперте вовтузилося в глибині, натягувало жилку й гнуло вудлище. Врешті-решт не без допомоги того ж Сергія здолали величезного коропа. Підсакою вихопили його на берег, кинули на траву.

      – Ого, кабанюка! – вигукнув захоплено Олег, що звіддалік стежив за їхньою боротьбою.

      Не минуло навіть години, як вони вчотирьох уже добряче засмикалися. Спокою не було, тільки встигали чіпляти наживку й закидати вудки. Ніхто не приховував свого задоволення.

      – Оце так нарвалися, оце кльов, справжній тобі жор! – викрикував Олег, ледве встигаючи витягувати вудку за вудкою.

      Сонце вже підбилося вгору, зачепилося за верхівку дубів. Сріблястими блисками замерехтіло дзеркало озера, заграло золотистими зайчиками. Темно-зелена стіна лісу височіла на тому березі, а тут – берези й сосни, ліщинові кущі покрилися смарагдовим блиском.

      Якось несподівано клювати перестало. Поплавки стриміли незрушно з води. Ледь чутний вітерець здіймав легеньку хвильку, яка відразу ж згасала.

      Іван Йосипович якось жалісно й вибачливо вигукнув:

      – А може, не будемо? Домовилися, що обійдемося сьогодні…

      Олег зиркнув на Гринчука й далі рішуче розставляв на капоті пластикові стаканчики, розгорнув із газети і явив перед ясні очі всім пляшку горілки.

      – Я не домовлявся ні з ким. А такий улов, чуєте, гріх не змочити. Не будемо ламати традиції, – весело резюмував Олег.

      – Не будемо, – підтримав його Сергій і теж поклав на капот пакет із бутербродами й виставив таку саму пляшку.

      Іван Йосипович здивовано глянув на сина.

      – Ви що, змовилися, дорогенькі?

      – Інтуїція… І традиція, – підняв угору вказівного пальця Сергій.

      – Чи ви таке бачили? – розмірковував уголос Іван Йосипович. – Де ж тут та інтуїція, а де традиція? Я вже вам не раз казав, СКАЧАТЬ