Страшний Суд. Василь Басараба

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ А це і ввечері побув, і ніч домашня з ним, і півдня ще попереду.

      А що вже мати зраділа, коли побачила його у дворі. А Юля як розщебеталася, кинулася йому на руки, вчепилася за шию своїми рученятами. Добре, що Олег заїхав, забрав його з роботи, привіз у село. Сам би, може, не додумався. Справді добре, що все добре. «Приїжджайте частіше додому…» – пісня чиясь така є, колись чув.

      То ще й Олі треба подякувати, що до брата поїхала. Вони так і не зустрілися наступного дня. Зателефонувала в обід і з сумом повідомила, що має їхати до Андрія. Мама так надумала і вже тата вмовила. «Я так надіялася, що увечері побачимось, але, на жаль, не виходить. Вибачай, Богдане, та моєї вини тут нема. Я тобі з Києва подзвоню…»

      І справді, якби Ольга була вдома, він, мабуть, не поїхав би увечері в село. Вони б таки зустрілися, бо вже давно не бачилися.

      Ольга озвалася з Києва, повідомила, що Оксану виписують у суботу, що все добре, що вони приїдуть додому в неділю або в понеділок.

      Ні, досить їм через дроти перемовлятися. Оце приїде, то треба щось вирішувати. Чого зволікати, відкладати розмову на невизначений час? Слід визначитись: або так, або ні. Уже ж дорослі люди, не діти якісь. Навіщо морочити одне одного бентежними розмовами? «Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій важкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю, несказане лишилось несказанним».

      Він скаже їй, скаже не цими поетичними рядками, а своїми словами. Такими дзвінкими, як оці зорі за вікном на темному оксамиті нічного неба…

      Ранок зустрів його дзвінким безгомінням небесної блакиті й щедрими переливами росяних суцвіть на травах і листі. І сад, і город дихали на повні груди першим сонячним сяєвом, музично бриніли сузір’ями.

      Наче то зорі нічні опустилися на землю, щедро всіяли її рясними блискітками.

      Вбирав красу так, як вдихав на повні груди п’янке прохолодне повітря. Це вже було колись, було безліч разів у його житті раніше, у дитячі та юні роки. Було, і ось зараз, у цю мить, повернулося святом до нього.

      Мати поралася по господарству, дядько вже димів і кашляв на вулиці за воротами. Юля ще спала.

      – Чого ти, сину, підвівся так рано? Полежав би ще.

      – Це, мамо, не рано. Уже сонце грає он, із землею перебалакується… Як тут можна лежати, коли така краса навкруг?

      Він поривався допомогти в чомусь матері: то відро з молоком підніс до хати, то корову вигнав із двору в череду, то ворота зачинив, то курячо-качину зграю зерном посипав, води викрутив із криниці, поналивав у миски галасливому птаству. Усе так, як колись, але й не так, бо сьогодні ті клопоти були йому за радість, за розвагу.

      Колись уся домашня робота була за звичайні буденні обов’язки, до яких звик і виконував залюбки. Він устигав у школі добре вчитися, у городі лад наводити, корову пасти, ще й матері допомагав буряки обробляти, а в осінню пору – копати, зносити на купи й чистити. Робив ще багато чого з малих своїх літ: і воду носив, і дрова рубав, і вишні та черешні рвав, і яблука збирав, СКАЧАТЬ