Страшний Суд. Василь Басараба

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Піч стояла на півхати й мовчала. Грізно мовчала. І довго…

      Вискочив надвір і полегшено зітхнув…

      Тоді й написав про все побачене на хуторі Міші Мордвінову. Але відповіді не було. Минали місяці, рік, другий пролетів, третій пішов, та жодної вістки з Донбасу. «Мабуть, скопитився Морда…» – не раз і не два напливала думка, не додаючи жалю й співчуття. А що тут такого, вже й пора: він же старший на шість років.

      Не раз і не два міркував над тим, що має сам їхати на хутір… На біса йому здався той Морда з ротатою нахабною пикою й колючими насмішкуатими очима. То й добре, що скопитився…

      Час від часу обмірковував, коли і як краще поїхати. Зятю не скажеш, можна хіба що Жорика попросити, щоб завіз машиною. Але що тоді? Та ні, на біса тобі хто потрібен? Сідай сам у маршрутку і їдь туди, поки ще сила є і на ногах ходиш. А може, зятю сказати про все і з ним вибратися? Та ні, ні, як поясниш? Уже краще з Жориком справу провернути. Та це потім, як усе буде зроблено, а їхати треба самому! Щоб ніхто ніде нічого… І ніхто ніде ніяк.

      Саме про це думав він, коли того недільного дня вигулькнули перед ним оті два посланці Міши Мордвінова. То було так несподівано, що вкрай ошелешило його. Він ще у дворі ледве не гепнув на землю. А в хаті його все ж звалило на підлогу, коли той грім різко й люто хряснув над головою.

      «Через два-три тижні. Хай буде так. Але ще подумаю, як воно краще зробити. Поживемо – побачимо…»

      14

      У вікні, на темно-синьому оксамиті неба, видзвонюють зоряні блискітки, мов діаманти хто розсипав.

      Довго стояв у дворі, не міг намилуватися тією широчінню й глибиною, небесним безмежжям. Яка незбагнено-дивовижна досконалість зоряних сфер, яка вічна таїна промовляє в цьому мовчанні далеких світів!

      Як у дитячі літа, відчував себе маленькою золотою піщинкою серед земного й небесного огрому і водночас частинкою всесвітньої гармонії. Тоді тато йому показував Чумацький Шлях, Великий і Малий Віз, Коромисло, Квочку і ще якісь зорі та сузір’я… Зараз пригадував і впізнавав усе те…

      Мама вийшла на поріг, покликала його.

      – Іди, сину, лягай, то ж пізно вже. Ніч надворі.

      – Іду, мамо.

      Тихенько пройшов повз ліжечко, де спала Юля, у світлицю. Мама постелила йому на дивані. Біля протилежної стіни на ліжку спав дядько. Важко дихав, у грудях шуміло й хрипіло. «Уже стільки літ у шахту не опускався, а вугільний пил ще й досі вихаркую», – сказав одного разу.

      Увечері вони сиділи у дворі на лавочці, балакали. Дядько курив «Казбек» і кашляв. Кашляв і курив. «Воно мені помагає», – підніс запалену цигарку перед очима.

      Дядькова дружина Люба померла торішньої весни. Залишився він із сином у двокімнатній квартирі. Сашка – хлопець непоганий, до роботи беручкий, але хай би кидав ту шахту. Це вже, нарешті, оженився. Весілля, правда, не робили. То й оце приїхав сюди, щоб молодята самі пожили в хаті. Невістка Галя в школі математику викладає, тиха та привітна. Сват, батько її, обіцяв узяти зятя до себе на роботу. Він солідну фірму має, СКАЧАТЬ