Страшний Суд. Василь Басараба
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Страшний Суд - Василь Басараба страница 20
Название: Страшний Суд
Автор: Василь Басараба
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-966-14-6424-6, 978-966-14-6423-9, 978-966-14-6299-0
isbn:
– Да не бойтесь, не сегодня, – озвався лисий. – Мы щас смотаемся домой, через недельки две-три приедем. Тогда и надо провернуть дело…
– Надо – так надо. Тогда и поедем, – погодився дід, відчуваючи якесь полегшення.
– От і добре, просто чудово, – зовсім несподівано вигукнув кремезний українською.
Вони почали прощатися, бідкаючись, що попереду така далека дорога.
Кремезний сів за кермо, лисий повернувся біля дверцят і теж озвався українською:
– А що передать батькові? Привіт?
– Привіт, – бадьоро повторив дід. А подумки додав: «Бальшой привіт!»
– Бу зде. Тобто буде виконано, – радо козирнув той до лисої голови і хляпнув дверцятами. Машина хвацько рвонула з місця.
Дивився вслід і згадував, як їх звати. Той лисий – Вадік. А того як? Ага, здається, Толік… Точно, Толік.
Стояв і радів, що не довелося їхати зараз, сьогодні. Щось йому не дуже хотілося. Хоча й проблеми в тому не бачив. Можна було б з’їздити.
Місце те запам’ятав і добре знав. Не раз туди навідувався. Уперше побував у сімдесятих, іще за Брежнєва. Коли вийшов на пенсію.
Якогось дня сів на рейсовий автобус і поїхав до того села. Польовою дорогою йшов на той пагорб, ступав неквапно й непевно, роззираючись довкола. Усе так, як і було колись: село в долині, повиті садками хати, поза селом річка в зелених берегах. А далі, на узвишші, під розлогим деревом біліє крізь старі яблуні й зарості молоденького вишняку ота хата.
Пройшов боком, позиркуючи скоса на ту хату в старому садку, прошмигнув аж до лісу, причаївся в кущаках.
Був схвильований, серце билося, калатало. Довго никав поміж деревами, позирав з-поміж терну й ліщини на хату в старому садку. Є хто чи нема? Треба йти, чого ж приїхав?
Нарешті зважився, поважно виступив із лісу. До хати було метрів двісті-триста. Ступав по стерні. І що ближче підходив, то більше бентежився. Невже нема нікого? Може, справді нема чого перейматися: іди сміло й роби своє діло. Ніхто тебе тут не чекає і не зустріне.
Але щойно вступив у садок, як назустріч завалували собаки. Один здоровий, чорний, два менші, кудлаті. Вони гавкали завзято й люто. Менші звіддалік, а здоровий, то прямо під ноги кидався. Гарячим приском сипнуло по спині, руки й ноги затерпли. Як і тоді, коли вовка побачив перед собою, коли вовчі очі гостро зблиснули.
Ухопив з-під ніг якусь суху гілляку, відмахнувся від озвірілої зграї. Та собаки не вгавали, відскакували, та кидалися ще лютіше й гавкали з більшим азартом.
Порятував його високий худий чоловік, що поспіхом ішов від хати. Відігнав собак, і вони слухняно, з почуттям виконаного обов’язку, швидко зникли з-перед очей. Сховалися десь за великим камінним хлівом чи за хатою.
Пояснив тоді чоловіку, що йшов ото мимо від лісу й захотів води напитися. Надумав зайти, а тут така охорона.
У дворі й садку сівалки, плуги, культиватори, два СКАЧАТЬ