Лемберг. Під знаменами сонця. Анна Хома

Чтение книги онлайн.

      …Мій батько дуже любив книжки. Тому, побачивши в Губицьких величезну бібліотеку, я провів там майже цілий день. Просто прогулюючись поміж стелажами, торкаючись корінців, витягаючи навмання першу-ліпшу книжку, гортаючи її, час від часу прочитуючи окремі уривки і знову повертаючи на полицю. Я пробував уявити себе в шкурі мого батька, пробував відчути те, що відчував він, помічник друкаря, ким бачив він себе і що могли б розповісти йому ці книжки.

      Зовсім випадково я витягнув з другої полиці третього стелажа згори якийсь грубезний том про міфи, і мені до ніг упав пухкий конверт. Запечатаний сургучем. Із закам’янілим на ньому відбитком перемишлянського герба Сас.

      Якби я розкрив його тоді, якби хоч переклав у інше місце, можливо, ми б зараз не рятувалися втечею в лісах Бродівського повіту.

      Але мені здалося, що позаду стоїть мій батько і хитає головою. І говорить до мене приглушеним голосом:

      «Я був лиш друкарем, і навіть гадки не мав, що мій син впаде так низько… Що він осквернить свою священну помсту злодійством…»

      6

      Коли Янек прокинувся, я вже розкладав на травичці свій улов.

      – О!

      – Це, звичайно, не фазани і не куріпки…

      – А…?

      – Усі питання потім.

      Він заворожено простяг руку, і я був понадіявся, що пронесе. Травичка соковитенько зеленіє під задом, сонечко радісно б’є в ліпки,[38] чому б і не помріяти? Але простягнута рука завмерла, і мої надії віддали Богові душу.

      – Звідки ти все це взяв?

      Бабуся прислала. Поштою.

      – Їж-їж.

      – Я маю право знати, що я їм!

      Чого ж раніше не питав, коли подавали на тарілочках порцелянових з голубими квіточками? Та ще й кланялися при цьому.

      – Кавалок козячого сиру, хліба буханець, три яйця, дві цибулини…

      – Я добре бачу, що це! Я питаю, чиє все це?

      – Ти бачиш тут ще когось?

      Він зусиллям волі відірвав погляд від спокусливих страв і відправив його куди подалі.

      – Я не буду чіпати краденого.

      Мені, самі розумієте, кусень у горлі застряг. Але я чесно спробував зберегти мирний настрій.

      – Щоб жити, треба їсти. Щоб вижити, треба вміти добувати собі на прожиття, урозумів?

      Я якось говорив, що він був упертим. Так ось, я помилявся. Він був безнадійно впертим.

СКАЧАТЬ