Лемберг. Під знаменами сонця. Анна Хома

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Нам обов’язково так квапитися?! – ті, хто відстав, одразу ж двигнули мене в спину розпачливим протестом.

      Нам! Відчуваєте зворот?

      – Особисто я до сніданку вже давно запізнився… а… а до вечері ще півдня…

      Я скреготнув зубами і не звернув на протест жодної уваги. Якщо звертати увагу на всіх рудих шляхтичів, що швендяють тут лісом…

      – Ясно… Ти квапишся на побачення і… і боїшся, що панянку вкрадуть з-під носа… Так би відразу й сказав…

      Зараз впаду і закачаюся по землі. Від сміху, від чого ж іще?

      – Ей, бігуне… на весілля запросиш?

      Я пригальмував і змахнув з лиця налипле павутиння. Ранок глипав на нас зі всіх дзюр. Чекати довелося порівняно недовго. Янек, подібний кольором обличчям до багряного маку, волік ноги, тримався за правий бік і сопів, як буйвіл, коли той бажав сподобатися самці. Був змученим, голодним та бездомним, і тому мені не сподобався. Самкам такі теж не подобаються.

      – Це був змив[31]… – просвітив я його, прикидаючи розміри дупла, що маячіло перед нами. Голова влізе, вирішив я. Руда.

      Слід було просвіщати людину до того, як руйнувати їй життя, але розбитого не зліпиш, убитого не вернеш з того світу…

      – Який змив? – поцікавився Янек, ліниво витираючи чоло рукавом. Я ледве не спитав, чи не позичити йому хусточку.

      – Гонітва.[32] Пам’ятаєш казку, де мишка благополучно втікає від кицьки? Так-от, ми не в казці.

      – Виходить, за нами погоня?

      Його питаннячка могли змусити небіжчика померти вдруге. У мені вони будили звіра.

      – Виходить.

      – Справжня?

      – Найсправжнісінька.

      – Ти хочеш сказати, що нас зараз хтось переслідує?

      Ні, я більше нічого не хотів, а звірюга в мені давно ревів, як голодна корова.

      – Якщо ми втікаємо, значить, нас переслідують. А якщо нас переслідують, значить, нам одна дорога – утікати, – пояснив я так популярно, як умів.

      Янек посмикав себе за вухо.

      – І тому ми щойно так довго бігли?

      Сонечко встає, пташечки заливаються буйним щебетом, а один матолок намагається втовкмачити іншому, що вони остаточно посадили човен на мілину. Інший не хоче цьому вірити, ніяк не хоче, і звір мій тужливо опускає морду на лапи.

      – Ми відірвемося, обов’язково.

      Я знаю, я негідник.

      Увесь цей час Янек обіймався з сосною, але ось він повернувся до мене лівою щокою і блаженно пробурмотів:

      – А хіба від них можна відірватися?

      – Від усіх можна відірватися.

      Окрім вуйка Фонся. Молися, щоб він залишався нашим союзником.

      – А що буде після того, як ми відірвемося?

      Ось так. Навіть якщо валиться з ніг. Навіть зі зв’язаними руками і ногами. Спочатку спитає, звідки в тебе коса, беззуба, а вже потім помре. Але перше зведе в могилу мене. Я завжди це знав. Я почав це відчувати ще тоді, коли СКАЧАТЬ