Лемберг. Під знаменами сонця. Анна Хома

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ я гахнув. Але по пояс. Це тішило.

      Коли ми шльопнулися на сиру твердь, мене особисто вистачило лише на те, щоб вилити з чобіт баланду, яка весело там плюскала. А Янек примудрився викинути свій улюблений номер:

      – Ну, а що б тобі хотілося отримати в подарунок? На Різдво, наприклад.

      Тебе. Із цибулькою і перцем. І без язика.

      – Ні, я серйозно.

      Я теж.

      – Як хочеш, – він відвернувся, кутаючись у плахту, яку я гвізднув у тої ж парочки на галявинці.

      «Вогонь», – нагадав я собі, і тут же відіслав цю негарну думку подалі. А потім встав і взявся ламати природу, яка вже сиділа мені в печінках. Пан Губицький не ворушився.

      Нічого, перемелеться – мука буде, а там і хлібчик спечеться.

      Добуті там, де й їжа, сірники насилу підпалили далеко не сухий очерет. Далеко не сухий Янек продовжував тремтіти під плахтою.

      – Роздягайтеся, прошу пана. Сохнути будемо…

      Він, на диво, жваво скочив. Спікся, значить, хлібчик.

      Проте справжніх харчів у нас залишалося лише на один прийом, а тинятися лісом, якщо захотіти, можна років зо три. Поки все вляжеться і про нас забудуть…

      От із такими мирними думками ми мирно полягали спати, навіть не згадуючи про вечерю.

      …Синюваті тіні лізли з темних прогалин, дряпалися на порослі мохом вітровали, квапилися напитися з бездонних барилець і втертися клаптями туману. А людині що: подумаєш, бруд, подумаєш, сирість, подумаєш, голод. На те ти і людина.

      Я, здається, казав, що ми мирно полягали спати? Часом мене заносить. Спробуйте мирно лежати на колючому сушняку і варитися в тріскотінні, ухканні, чваканні, стрекотанні, дзюрчанні, шурхотінні та інших гидотах світу цього! Але ми лежали. А над нами лежало небо, вивалявшись по вуха у світлі щербатого місяця.

      – Гарно як, – подали голос з-під плахти. – Ніколи я ще не був так близько до справжнього. Ніби Творець підносить просто до твоїх очей те, що раніше показував крізь скло…

      «Так, – сказав я собі, – так!» І поклявся, що це буде наша остання ночівля просто неба. Нехай сам Творець сунув її нам під ніс, але наступного разу доведеться ввічливо відмовитися. А не вийде ввічливо…

      Усе життя моє пройшло в схожих ночівлях і закінчиться, без сумніву, в одну з них. Але хто тут говорить про моє життя?

      …– Убивця! – кричав я, розмахуючи руками на вершині Замкової гори. З гори вниз ішов чоловік, сутулячись і спотикаючись на кожному кроці. А я все кричав і кричав. Побачивши, що він віддаляється від мене, я почав кидати в нього камінням з розвалин Замку. Один камінь розколов йому голову, і з величезної рани потекла тоненька цівка крові. І в час, коли я побачив цю кров, – з величезної відстані вузеньку багряну смужку, – волосся в мене на голові заворушилося. Я зрозумів, хто цей чоловік унизу…

      …Світло бризнуло в очі. Я потер їх кулаками і сів. Смішок. Я повернув голову на звук. Янек одразу показав мені всі свої зуби і ясні очі над ними.

      – Ти схожий на муху, яка нахлебталася бражки.

      Внизу, СКАЧАТЬ