Лемберг. Під знаменами сонця. Анна Хома

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ще чимось можна було зарадити, і подивився на одежину іншого, яку теж нікому не врятувати. У душі назріла безжалісність і залягла в очікуванні свого часу.

      – Завтра ми будемо в моєму місті.

      Я знаю, я – негідник.

      – Як? Ти казав, що туди п’ять днів ходу.

      – Пішки. А ми доберемося колією. Вийдемо до Бродів зі сторони двірця, я позичу для тебе квиток, а сам поїду… без квитка. Найкраще, щоб ми їхали в різних вагонах, а вже коли прибудемо до міста…

      Він примружив одне око.

      – Не подобається мені твоє «позичу».

      Я придивився до нього і не знайшов, чим крити.

      – Дозволь мені подбати про квиток, мій буркотливий друже. А ти…

      Я кашлянув. Не звиклі ми, щоб нас розглядали, як марципани на виставці.

      – Тобі краще не з’являтися на людях…

      Діточок можу налякати…

      – Краще перечекай десь, поки я домовлюся з касиркою. Я про те, що в тебе дуже пам’ятна зовнішність.

      І я про те. Небезпечно тобі зі мною водитися, нарешті ти це втямив. Паскудне це відчуття, коли за тобою женуться. Ще паскудніше буде, коли злапають. Куди спокійніше самому піти і здатися на милість правосуддя. Казав наш знайомий поліціянт, що це буде найкращим рішенням! Не ти перший, не ти останній. І я тобі не суддя. І на того, хто скімлить усередині, уваги не зверну.

      Різні в нас дороги. Я битимуся до останнього.

      За тебе також.

      Мене садонули кулачищем у плече. Був би мухою, точно перевернувся б догори дриґом.

      – Ти про що подумав?! Ти про що щойно подумав? Що я прибіжу до людей і одразу зачну кликати поліцію? Дивак… – На очерет полився прозорий, мов сльоза, сум. – Навіщо ж ми тоді все це зачинали?

      Я знову кашлянув і почав збиратися в дорогу. А всередині щось задоволено повискувало.

      7

      Наше улюблене болото, щоб його качка копнула, підходило практично до самої колії. За одне це йому прощалися всі його гріхи, бо ми не зустріли серед мочар і куп сміття жодного добре вбраного чоловіка, який міг би на нас донести.

      Місцевість змінилася. Листяний ліс поступився місцем сосновому, і лиш де-не-де траплялися дуб та береза.

      Довкола двірця бродівчани понасипали якогось шутру, гілок, тирси і соломи.

      Сам бродівський двірець серед цього сміття виглядав двоповерховим мурованим велетнем, довжелезним, з великою кількістю вікон та димарів, з критим пероном із двома арками по боках і годинником на видноті. Посеред двірця зараз товклося море народу. Дехто з пасажирів стояв і сидів на самій колії, дехто вовтузився біля клунків чи виводків діточок, а руде волосся славного сина славного дідича Накваші світилося на пероні серед тутешніх жителів за милю.

      Я гмикнув. Теж мені, знайшов непримітну зовнішність!

      Ми розділилися: Янек пішов до кас із наміром використати весь свій шарм і добути бодай один квиток бодай у четвертому класі. А я знайшов розлогу грушку позаду свинарника, прибудованого СКАЧАТЬ