Лемберг. Під знаменами сонця. Анна Хома

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вирватися із цмокаючих обіймів, і палиця вислизає з рук, і ти сотню разів перевіряєш місце для наступного кроку… А ну всю цю природу у її ж болото!

      – Твій ніж… Ти якось споминав, що він для тебе дуже цінний подарунок. Що за історія?

      Дався йому мій ніж! Я прибив чергового кровосмоктного негідника і майже фізично відчув, як осміхнулися решта, яким тепер перепаде його частка. Не те щоб мені було шкода своєї крові. Ні! Просто я не переносив, коли мені осміхалися просто в лице. Шерстю покривався.

      – Зрозуміло, мій таємничий друже. Ви огорнуті просто-таки замогильними тайнами. Дивись, скоро зацвітеш від цих тайн – пліснявою, маю на увазі.

      Шерсть на мені встала сторчма.

      – Та щоб тобі!.. – почувся ляскіт, і за три хвилини: – Ну не з Місяця ж упав він тобі за пазуху?

      Я вже і гавкати був готовий, не те що ричати. Та що гавкати – кігті точити!

      А позаду змучено так:

      – Вибач. Ти, звичайно, маєш повне право зберігати мовчання. Вічно я лізу, куди не просять.

      І ніби нічого не сталося, а захотілося втопитися.

      – Король один подарував. Розщедрився. Похвалив за хорошу службу. Навіть пообіцяв підшукати мені пристойну посаду в себе при дворі. Я місяць після цього ходив надутий, як індик, і всім показував свій трофей.

      – Не може бути!

      – Не віриш?

      І правильно, що не віриш. Місяць після того ходив з підбитим оком і ховав свій трофей у мишачі нори, щоб друзі не стягнули. А пообіцяли мені тоді кишки випустити. І хвалили навздогін довго й заплутано. Але спершу затягнули всередину і щедро нагородили стусанами. За те, що проходив повз і відмовився винести м’ясні помиї. Мали повне право: чия крамничка, того і закони. А за законом: нема чого ходити мимо з такою мордою, таким, як я, тільки помиї й виносити. Кликнеш на поміч – скажуть, пограбувати хотів, застукали. Та й хто прибіжить на поміч, якщо в крамничці тій господар – із два бики ростом, і лютістю бику не поступиться. Підвішує він тих биків за ребра на крюки однією лівицею. Різник він. А за силу його і непоступливість у спірних питаннях люди невдовзі прізвисько йому дадуть. Королем Личакова кликатимуть…

      Та перш ніж покинути гостинну крамничку, я все-таки, незважаючи на протести, подарував собі цей ніж, іще теплий від свіжооббілованої туші.

      Негоже такій речі – та серед мертв’ячини.

      – А за яку таку службу той король тебе похвалив, якщо не секрет? – украдливо поцікавився Янек.

      Я здався. Тут же ж і без бою. Не вмів я йому брехати. Скажімо, спитає він, а що ти робив майже місяць тому в халупі лісничого поблизу кордону – і я, мабуть, вибовкаю всю правду. Але він не питав. Поки що.

      Коли я закінчив історію про свою нелегку службу в короля, над драговиною заметалося мовчання, насторожене і хитке.

      – І багато в тебе таких… подарунків?

      – Бритва ще.

      – Ота сама?

      – Так, ота сама.

      На очерет полився смуток СКАЧАТЬ