Звичаї нашого народу. Олекса Воропай

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ білого снігового покривала.

      Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи…» У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню».

      Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йордань» кіньми – чи то верхи, чи то саньми – набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней – «щоб хвороби не боялися та міцніші були».

      Після водосвяття всі люди повертаються до своїх хат…

      Поки мати або старша дочка подасть на стіл обідати, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочить їх у свяченій воді і кропить все в хаті та в господарстві; потім бере ще крейду і пише хрести на образах сволоці, дверях і миснику. Управившися з цим батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п'ють свячену воду.

      По обіді дівчата бігають до річки вмиватися в «йорданській воді» – «щоб були рожеві лиця». На Гуцульщині хлопці водять своїх дівчат до ополонки – «щоб сі умила та красна була».

      В місцевостях понад Дніпром було колись чимало вірувань та прикмет, пов'язаних з «Йорданню». Так, коли процесія йшла на річку, то «знаючі» люди придивлялися: якщо перед хоругвами пролетять горобці – нещасливий рік для дітей, граки – для молодих людей, а як пролетять гуси, то старі люди цього року будуть дуже хворіти, а то й – боронь Боже – вмиратимуть.

      Якщо на Водохрищах дерева вкриті інеєм, то навесні у відповідний день тижня – в п'ятницю, четвер і т. д. – треба сіяти ярову пшеницю: «вродить, як гай!»

      Якщо на Водохрища день ясний, соняшний, то хліба в даному році будуть чисті, а якщо понурий, небо вкрите хмарами – у хлібі буде багато «сажки» (зони).

      Попіл після Різдвяних свят не можна зберігати – ні в хаті, ні в дворі, бо «буде пожежа»; ввечорі на Водохрища його треба винести на річку і висипати на лід.

      В той момент, як священик занурює хрест у воду, всі чорти та всяка нечиста сила вистрибує з річки і залишається на землі до того часу, аж поки якась із жінок не прийде на річку прати білизну. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом з нею впірнають у воду і всі чорти, що мерзли на землі. А тому побожні бабусі колись не дозволяли своїм невісткам прати білизну на протязі цілого тижня після Водохрища – «щоб більше вигибло нечистої сили від водосвятських морозів».

      «Моя теща, – згадує Свирид Галушка, – цілий місяць, було, і сама на річку не йшла, і інших не пускала – така була завзята проти чортів!.. Жінка не раз жартома сперечалася з нею: «Та що вони вам, мамо, зробили ті чорти – що ви на них так напосілися?» Де там!., і слухати не хотіла, а тепер, мабуть, у пеклі за все те одвіт держить.

      – А може, в раю?

      – Мабуть, ні, бо таким, як вона, – царство їй небесне, – і в пеклі тісно, а про рай – говорити нічого. Така була!»

      Дівчата, набравши з освяченої СКАЧАТЬ