Звичаї нашого народу. Олекса Воропай

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тя господар півзолотого…»

      Звичай ходити з «козою» тут менше поширений, ніж на Наддніпрянщині або на Гуцульщині.

Розмова тварин

      На Щедрий Вечір, так само як і на Свят-Вечір, за старим народнім віруванням «тварини людською мовою говорять», але підслухати цю мову гріх, і за це Бог карає.

      В Галичині записано таке оповідання: «Чоловік мав пару волів. І він чув, жи люди собі приповідують – худоба говорить на Щедрий Вечір, як господар коло неї ходить. Господар дав бикам їсти, а сам си сховав і слухає. Слухає, а бики кажуть один до другого: «Нам добре в нашого господаря, але ми його завтра повеземо на цвинтар». А його так Пан-Біг покарав за те, жи він слухав. І зараз на другий день той помер».

      Подібне оповідання записане і на Київщині: «… захотілось то йому послухати мови волів. На ніч заліз той хазяїн в ясла. Може, так до півночі лежав, – нічого не чути. Тихо в оборі, худоба лягла на спочинок, жує собі жуйку. Лежали воли, лежали, а далі встає один. Встає, а другий каже до нього: «Чому не лежиш, навіщо ноги томиш?…» А хазяїн в яслах слухає. Коли далі віл, той, що встав, каже: «Як то з нами дальше буде, хазяїн наш щось дуже мало паші має. До весни ще далеко, чим він нас догодує до весни?…» Хазяїн все слухає та дивом дивується. Ну, ті лежали, лежали, а тоді знов говорять: «…Єсть ще в його ожеред соломи, що вже три роки, як він стоїть. Тею соломою хазяїн нас буде годувати до нової паші. Якби обмолотив того ожереда, ще б корців зо два жита взяв. Але хазяїн не буде молотити тої соломи, бо скоро умре».[101]

* * *

      Перед вечерею господар кадить ладаном, кропить хату «навхрест» свяченою водою, а по вечері обдаровує тварин «пирогом» – хлібиною з хрестом зверху.

      Взявши «пиріг», господар підходить до стайні і говорить:

      – Хто йде?

      – Біг!

      – Що несе?

      – Пиріг!

      Цікаво, що вірування про розмову тварин людською мовою в ніч під Різдво Христове, Щедрий Вечір або Новий Рік здавна існує і в інших європейських народів, як ось у німців, англійців і французів.

      Томас Штернберг у праці «Діялекти і фолкльор» подав таке оповідання про одну господиню з Бретанії: «Мала вона одного кота й одного пса. Поводилася з ними кепсько і морила голодом. Коли одного року надійшов Свят-Вечір, вона мало не впала з крісла від здивування, коли почула, як пес сказав до кота: «Ну, надійшов час, коли ми маємо покинути свою господиню. Вона – стара скнира, і цієї ночі прийдуть розбійники і вб'ють її, пограбувавши». – «Це буде добрий вчинок!» – відповів кіт. Перелякана господиня побігла до сусідньої хати. В дверях її зустріли грабіжники, пограбували і вбили». (За «Дейлі Мейл», 1946, Різдво).

      В Англії є повір'я, що коли ввійти в стайню точно опівночі, то можна побачити, як весь скот стоїть на колінах. А бджоли співають у цю ніч величальну пісню Різдву Христовому. (Poetical Works of Sir Walter Scott, v. IV. Eding., 1823).

      Після цього він заходить у стайню, благословляє тварин хлібиною, розламує ту хлібину на шматки і роздає скотині.[102] Іноді, – як де ведеться, – господар ще кропить тварин свяченою водою, промовляючи: «Во Іордані крещающуся Тобі, Господи».

      В цей вечір виконують усі ті обряди, що й на «багату СКАЧАТЬ