Звичаї нашого народу. Олекса Воропай

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Богоявління – до ста літ,

      Поки Пан Біг назначить вік!

      Дай, Боже!

      На Гуцульщині:

      Сійся, родися, всяка пашниця: жито, пшениця,

      Ячмінь, овес, гречка, горох, сочевиця,

      Та на цей новий рік най вам дасть Господь Бог,

      Щобисьте біди-смутку не знали,

      В щастю, здоров'ю многі літа проживали,

      А по смерті царство небесне оглядали.

      Гаразд вам, мир Божий зо всіма вами!

      «Голодна кутя», або другий свят-вечір

      Напередодні Водохрищів святкується «Голодна кутя» або другий Свят-Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять – постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подаються пісні страви – смажена риба, вареники з капустою, гречані млинці на олії і кутя та узвар.

      По вечері діти проганяють кутю: вибігають з хати і паліччям б'ють знадвору в причільний кут, примовляючи:

      Тікай, кутя, із покуття,

      А узвар – іди на базар,

      Паляниці, лишайтеся на полиці,

      А «дідух» – на теплий дух,

      Щоб покинути кожух.

      Збереглося коротке, але цікаве оповідання про те, як колись запорожці проганяли кутю в себе на Січі. Оповідання це записав етнограф Яків Новицький в році 1876, у селі Кам'янка на Дніпрових порогах, від лоцмана Йосипа Омельченка:

      «Було, як повечеряють запорожці на голодну кутю, та вийдуть з рушницями проганяти кутю, то піднімуть таку стрілянину, мов наче й справді війна йде. На другий день, на Водосвяття, йдуть, було, до Дніпра і пушки за собою везуть. Як тілько попи начнуть хрест вмачати в воду, то вони й палять з пушок. Ще я добре знаю, як в двадцятих годах в Кам'янці з пушок кутю проганяли, бо тоді були й попи ще з запорожців.

      – Чи сохранились ті пушки і тепер?

      – Де вам сохранились? Начальство лоцманське давно вже їх захарпало, – ще я був парубком».[97]

      Уже геть увечорі, як стемніє, виносять з хати «дідуха», несуть його на вигін або в садок – як де ведеться – і палять: пускають на «теплий дух». Це – символічне палення зими, щоб «покинути кожух» – накликати весну. Коли все перегорить і нетривкий солом'яний жар погасне, дівчата розхоплюють попіл з «дідуха» і несуть на город – «щоб огірки родили».

      В цей день біля церкви святять воду. Йдучи до церкви по свячену воду, люди квітчають посуд – глечики, пляшки, баньки – «безсмертником» або сухими васильками – «щоб Бог милував від злої напасти».

      На західньому Поділлі господиня або старша дочка бере по вечері в миску кілька ложок борошна і на свяченій воді замішує рідке тісто. Цим тістом вона малює хрести на всіх чотирьох стінах хати, в сінях, коморі, стайні та в інших господарських будівлях – «від нечистої сили».

      Батько бере полумисок із свяченою водою і кропилом кропить усіх присутніх у хаті, примовляючи: «Дай, Боже, і на той рік діждатися». Далі він іде кропити в сінях, у коморі та навколо хати. Молодший син бере в руки три пироги та йде вслід за батьком. Перший пиріг він кусає в сінях, другий – в коморі, а третій – надворі.

      У місцевостях понад Дніпром – із лівого, і з правого боку – існує такий звичай: коли принесуть з церкви свяченої води, СКАЧАТЬ