Звичаї нашого народу. Олекса Воропай

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Ніхто тої ночі не спить на печі, не сідає – «бо тяжко їй танцювати…» Звечора на піч кладуть овес – «аби мала чим коня годувати, бо вона їде до міста на ґерць».

      Ніч проти Нового Року наповнена магічними діями, чарами. Все це – намагання розгадати своє майбутнє і забезпечити щастя й добробут на наступний рік.

* * *

      На Лівобережжі про «нечуй-вітер» існує повір'я, що це зілля росте взимку по берегах річок та озер і що його можна збирати, від 13-го грудня починаючи. А в ніч проти Нового Року, опівночі, це зілля має найбільшу силу; проте зрячі люди не можуть його знаходити. Треба просити сліпих, бо саме вони відчувають присутність «нечуй-вітру» – він їм очі коле. Це зілля ніби допомагає переправлятися через рік і є корисним для рибалок.[96]

      Про «нечуй-вітер» згадують і народні пісні, як ось:

      «Ой, поріс чебер під нечуй-вітром…»

      Новий рік, або свято Василя

      «…Ще тільки починає, було, розвиднятися, а тато вже будять мене:

      – Вставай, сину, годі спати – пора посівати йти!

      Я схоплююся з ліжка, швиденько одягаюся, умиваюся та – за рукавицю дідову, а в ній повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху – всього по пригорщі і змішане разом. Це я собі ще звечора приготував, щоб було чим посівати.

      – Спочатку вдома посівай, – каже батько, – а потім і до людей підеш!

      Я став перед образами, набрав жменю зерна з рукавиці, посівав і приказував: «На щастя, на здоров'я та на Новий Рік, щоб родило краще, як торік – жито, пшениця та всяка пашниця… Дай, Боже!»

      – Спасибі тобі, сину, що ти нас обсипав щастям. На ось тобі грош та будь завжди хорош!

      Взяв я від батька гріш – перший «дохід» за посівання, поплював на нього і сховав у кишеню – на щастя.

      – А тепер можна і до людей, – каже батько, – людям посівати!

      І я пішов… Пішов до дядька через дорогу. В двері не стукаю, бо ж знаю: в цю ніч не замикаються – люди посівальників ждуть. Заходжу до хати, скидаю шапку і відразу ж, з порога:

      На Лівобережжі:

      Ходить Ілля на Василя,

      Носить пугу житяную,

      Де замахне – жито росте,

      Роди, Боже, жито, пшеницю,

      Всяку пашницю;

      У полі ядро, а в домі добро,

      Дай, Боже!

      – Спасибі, племіннику, – каже дядько, – гарно примовляєш. На ось тобі трохи грошей на книжку – та вчися, щоб дурнем не був!

      За це я дядькові руку поцілував: такий у нас був звичай. Як я хотів уже йти з хати, то дядина – до мене:

      – Чого ж ти, Свириде, вже ідеш?… Сідай на лаві, хай у нашій хаті все добро сідає: кури, гуси, качки, рої та… старости, бо ж маємо дорослу дівку!

      Я сів, а щоб мені сидіти недурно, то дядина медяника дали…»

      Так згадує своє перше посівання наш старий знайомий, добродій Свирид Галушка.

      Перший посівальник на Новий Рік звичайно буває і першим СКАЧАТЬ