Звичаї нашого народу. Олекса Воропай

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ XIX століття Гнєдич, що народився в Полтаві і сам колись ходив з колядою, виводив слова «коляда» з грецького «Koladeis», що значить «кишка» або «ковбаса». Мовляв, співають же наші колядники:

      «…грудочку кашки,

      Кільчик ковбаски…»

      Польський мовознавець Л інде, якого ми вже згадували, в своєму словнику, поруч з мітичним поясненням, дає й таке: od kolan naszych Panu Chrystusowi dania możemy snadnie wykładać słowo kolędę».

      Тепер коротко згадаємо, що ж розуміють під словом «коляда» різні слов'янські народи.

      У лужичан «Kolęda» – це релігійні обряди на Різдво, a «kolędowali» – ходити по домах з піснями і танцями під час Різдва.

      У чехів, сербів і болгарів «koliada» або «kolęda» – це величальна пісня; «choditi po kolede» – поздоровляти з Новим Роком і за це одержувати подарунки.

      «Kolęda» у словаків – це звичай священиків ходити з хрестом по містах і селах в день Різдва і благословляти доми. Цей звичай ще в XI столітті завів князь Бретіслав після того, як наказав вигнати з своїх володінь усіх чародіїв.

      Хорвати й босняки під колядою розуміють подарунок на Новий Рік.

      На Московщині, як це ми вже бачили вище, колядою називають звичай возити на санях дівку в білій сорочці поверх одягу.

      У нас, на Україні, слово коляда має аж три значення, а саме:

      Коляда – це Різдвяні свята:

      «Будьте здорові з колядою!»

      Коляда – це пісня, яка співається під час Різдвяних свят:

      «Пустіть його до хати,

      він вам буде коляду [співати]»

      Коляда – це винагорода за величальну пісню:

      «Он і пан іде, коляду несе:

      коробка вівса, зверху ковбаса!»

      Весна

      Днесь весна красується…

      (Вступ)

      Разом з пробудженням природи від зимового сну на нашій землі, в Україні, починається цикл народніх весняних свят, пов'язаних з стародавніми мітами та віруванням, супроводжених піснями, іграми та хороводами.

      Народ наш у своїх казках створив чудовий образ весни – гарної молодої дівчини з вінком квітів на голові. Вона, ця дівчина-весна – бажаний і довгожданий гість, її закликають дівчата піснями-веснянками, її зустрічають діти з дарами – солодким печивом у вигляді пташок, її уособлює найкраща з дівчат напередодні св. Юрія, «Ляля» або «Леля», що одягає на себе білу вишиту сорочку, кладе на голову вінок з весняних квітів, оперізується «зеленим» поясом з трави і квітів і роздає дівчатам дари – вінки, що вістять весілля.

      Народній образ весни – це образ краси, сили і надії.

      Головним святом весняного циклу є Великдень – найбільше християнське свято нашої Батьківщини, коли ми з глибокою вірою в серці висловлюємо слова: «Воскресне Україна!»

      Хороводи дівчат, «вулиця» сільської молоді, забави дітей, зустріч птахів, що повертаються з вирію, травневі свята і нарешті «зільник» – чарівна казка нашої старовини. Все це – українська весна, голос предків наших, дорога поезія нашої Батьківщини.

* * *

      Наші предки, стародавні слов'яни, подібно СКАЧАТЬ