Звичаї нашого народу. Олекса Воропай

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ яєць. Дивлюсь: іде вовчище та з довгим хвостякою, і став він яєчка їсти. Я як ухватюсь йому за хвіст, як тюкну!.. Він рвонувся, одірвав хвіст і втік.

      Стирчу я в болоті і горюю. Коли це приходить ведмедяка та ще з більшим хвостякою, як був у вовка, і теж став яєчка їсти. Я і йому – як ухоплюся за хвіст, як тюкну, як свисну!.. Він як рвонеться, та й витяг мене з болота, а то оце може б і досі там кис».[23]

      Від добродія Свирида Галушки я чув трохи інший варіянт небилиці. Ось він: «…Виліз я на вербу, а верба висока. Ото я й почав далі лізти: ліз, ліз, та й аж на небо виліз. Дивлюсь, а там циган лопатою гроші віє. Я поздоровкався з ним і пішов далі своєю дорогою. Коли слухаю, аж це: телень-телень… «Ну, – думаю собі, – це чорти станового несуть, дасть він мені на горіхи!» Під'їжджає ближче, дивлюсь, аж це сам благородіє в короні: в шлеях не простих, а золотих, та ще й загнузданий, мов жеребець. Письмоводитель на пристяжці – кумедія!.. А коні, бач, панами в кареті сидять – понадувалися, тільки очима лупають: чисте тобі панство!.. Я до них по-жереб'ячому заржав: це так, як «добрий день» по-нашому, та й пішов собі далі…

      Іду, дивлюсь: кум Грицько, що торік помер, в казані сидить, а в тому казані смола кипить, – такий сморід іде, аж у носі крутить!.. «Добрий день, – кажу, – куме, як ви тут, не змерзли?» – «Ба ні, – каже, – тут тепло, як на печі в гарячому просі!» – «А за що ж, – питаюся, – вам кара така?» – «За те, – каже, – що в панів за ланового був». «Хай йому біс, – думаю, – не піду більше до панів служити, бо ще й мені те буде»…

      Пішов далі, йду та йду… Дійшов до самісінького раю, а в раю річка сметани тече: така густа сметана, що аж сама до рота проситься. Над річкою – дерева, замість листя – гречані вареники: пухкі та свіжі, ніби тільки що з печі мати витягнули. Під тими деревами люди лежать, і, як тільки котрий їсти захоче – рота роззявив, а вареник з дерева та в сметану – бовть! Впірнув, перевернувся, а тоді прямісінько в рот; тільки встигай жувати. «Ось, – думаю, – життя. Це, мабуть, той сіцілізм,[24] що про нього скубенти[25] з міста говорили». Вирішив і собі до них пристати. Підходжу до крайнього – таке розпаслося, що й дихати йому важко, – питаюся: «Чи не можна, пане-брате, і мені коло вас тут прилягти?» А він – луп очима та й каже: «А ти хто такий, твій батько чим займався?» – «Та звісно, – кажу, – хлібороб». А він як визвіриться на мене: «Іди геть звідси, тут самі нероби лежать!..»

«Полтавський соцький»

      У близькому зв'язку з небилицями стоять цікаві – теж жартівливі – народні пісні, що відомі під назвою «Полтавський соцький». Таких пісень на Україні колись – не так давно – можна було почути багато, співали їх парубки на всіх вечорницях.

      З'явилися ці пісні на Україні тоді, коли наші «грамотії» пропагували ідею «раю на землі». Народ висміював їхні «ідеї» – і в небилицях, і в піснях.

      Найпопулярніша пісня цього типу була: «Коли б я був полтавський соцький». Як більшість народніх творів, ця пісня має багато варіянтів. Майже кожний СКАЧАТЬ