Михайло Драй-Хмара. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

      Летить над містом завірюха,

      неначе відьма зла,

      а місто тільки щулить вуха:

      ух, як хурчить мітла!

      Загруз трамвай. На вікнах більма,

      і сліпнуть ліхтарі…

      На чорта нам такого фільма?

      доволі жартів, гри!

      Та ні ж! Чорти зняли гармидер

      і крутять, валять з ніг,

      а хтось із міліонів відер

      шпурля на землю сніг.

      Чого ж ми стали? – їдьмо, їдьмо!..

      Куди там їхать? – Стій!

      Регоче сивокоса відьма,

      шаліє сніговій.

      Блискучий сніг, колючий вітер,

      гудуть натягнуті дроти.

      Шляхів нема, немов хто витер,

      і важко проти вітру йти.

      Навколо снігова пустеля,

      холодна осяйна краса,

      а зверху віковічна стеля —

      чужі й порожні небеса.

      А де ж ті стріхи кострубаті? —

      Скрізь кучергани намело,

      і ні однісінької хати —

      неначе згинуло село.

      За революцію вмирало,

      терпіло війни, голод, мор,

      і от для нас – рятунок рало,

      для нього – страта і розор.

      За кучерганом за високим

      он Ленін із ясним чолом:

      – Ось тут, ось тут воно, під боком

      курою замело кругом…¹

      І знову грузько я ступаю,

      а в очі пилом сніговій…

      О серце, серце, бийсь до краю,

      поки хоч крапля є надій!

      Замети розтопи сльозами,

      огнем палючим розпали,

      або вже розірвись з нестями,

      розвійсь, як пригорща золи!

      Блискучий сніг, колючий вітер,

      думки – натягнуті дроти.

      Шляхів нема, немов хто витер, —

      а треба йти!

      Одцвітають півонії! Кров’ю

      забагрилась навколо земля, —

      то владичиця смерть над любов’ю,

      над красою тріумф свій справля.

      Переможная, спис твій і в мене

      у скривавлених грудях стремить,

      але серце цвістиме огненне,

      як остання весна зашумить!

      Хмеліють хмари, хвилюють в трансі.

      Повстань, титане молодий!

      Хай запалають протуберанці:

      на бій, на бій!

      На сході гомін, спів буревію,

      піднось скрижаль золоторун…

      Я огневію, полуменію:

      я твій вістун!

      Рубінять рани. Весніє. Вранці.

      Мечі на трупах ворогів:

      палають гнівно протуберанці —

      світанний бій!

      Ревно забилось в тривозі:

      – Хто СКАЧАТЬ