Михайло Драй-Хмара. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

      На горі розцвітає яблуня,

      розцвітає білим шатром.

      Вітер їй: – Стережись! на

      зваблювання,

      на чари твої – буруном!

      А вже небо в квітчастих паволоках:

      хмарна галич біду пасе.

      Ой, ярує вітер в червоних таволгах¹:

      як зірветься – ввесь цвіт знесе!

      Горять священні орифлами¹

      революційної весни.

      Ми ждем і вірим коло брами.

      Горять священні орифлами,

      і сонце в грудях і над нами,

      і сонцем заквітчались сни.

      Горять священні орифлами

      революційної весни.

      і вітер весняний, рвачкий,

      що всі думки мої недобрі

      розмає, як пухкі хмарки.

      І синявою молодою

      сповняється ущерть душа…

      Он журавлі понад грядою

      назустріч з вирію спішать.

      Не треба дум, вагань не треба:

      трудний до сонця переліт, —

      та в голих, у безлистих вербах

      вже грає вітер на весь світ!

      Долі своєї я не кляну:

      бути луною, будить луну.

      Віршником був я рунних полів —

      гнівом на дуків дух мій горів.

      Пісня – посестра, степ – побратим, —

      вольная воля трьом нам усім.

      Двічі я зрадив ніжну сестру.

      Потім побачив: без неї умру…

      Втретє ми стрілись на чужині,

      як запалали перші огні,

      і положили святий зарік —

      не розлучатись навік.

      Брате мій, сестро, любі мої,

      вітер жене нас у дивні краї.

      З вітром ми щирі: вітер – наш друг, —

      хто цей розірве четверокруг?

      Я і посестра, вітер і степ —

      ніжність і воля, сила і креп¹.

      Бути луною, будить луну, —

      долі своєї я не кляну.

      Я світ увесь сприймаю оком,

      бо лінію і цвіт люблю,

      бо рала промінні глибоко

      урізались в мою ріллю.

      Люблю слова ще повнодзвонні,

      як мед пахучі та п’янкі,

      слова, що в глибині бездонній

      пролежали глухі віки.

      Епітет серед них – як напасть:

      уродиться, де й не чекав,

      і СКАЧАТЬ